ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 жовтня 2015 року Справа № 924/366/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
ГоловуючогоОстапенка М.І.,СуддівГончарука П.А. (доповідача), Стратієнко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної фінансової інспекції України на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15 липня 2015 року у справі №924/366/15 за позовом державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька АЕС" до товариства з обмеженою відповідальністю інженерно-виробничого підприємства "Відеотехсервіс-Тест", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державна фінансова інспекція України, про стягнення 14 513,69 грн.,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2015 року державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька АЕС" звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю інженерно-виробничого підприємства "Відеотехсервіс-Тест" 14 513,69 грн. завищеної вартості виконаних робіт за договором № 04/167 від 27 грудня 2006 року.
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 26 травня 2015 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 15 липня 2015 року, відмовлено у задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності.
У касаційній скарзі третя особа, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій і вбачається з матеріалів справи, 20 жовтня 2010 року, ревізійною групою КРУ у Запорізькій області, на виконання п. 2.35 Плану контрольно-ревізійної роботи Головного КРУ України на ІІІ квартал 2010 року, доручення Головному КРУ України від 2 серпня 2010 року №32-18/119 було проведено ревізію фінансово-господарської діяльності ДП "НАЕК "Енергоатом" в частині фінансово-господарської діяльності відокремленого підрозділу "Запорізька АЕС" за період з 1 квітня 2008 року по 30 червня 2010 року та складено Довідку, в якій визначено, що під час ревізії встановлено завищення підрядними організаціями вартості виконаних робіт у періоді, що ревізувався, зокрема, ТОВ ІВП "Відеотехсервіс-Тест" завищено вартість виконаних за договором підряду №04/167 від 27 грудня 2006 року робіт на суму 14 513,69 грн., що є порушенням п. 3.1.18.2 ДБН Д.1.1-1-2000.
1 грудня 2010 року Головним КРУ України винесено вимогу №32-14/403 про усунення виявлених порушень, в якій вимагає, зокрема, стягнути з підрядних організацій зайво сплачені кошти, а саме: з ТОВ ІВП "Відеотехсервіс-Тест" - 14 513,69 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 червня 2013 року у справі №2а-19526/10/2670, залишеною в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 7 жовтня 2014 року, відмовлено у задоволенні позову ДП "НАЕК "Енергоатом" до Державної фінансової інспекції України про визнання нечинною вимоги №32-14/403 від 1 грудня 2010 року.
При цьому, в зазначеній постанові встановлено, що при виконанні договору підряду №04/167 від 27 грудня 2006 року було допущено невірне застосування розміру кошторисного прибутку, що призвело до завищення вартості виконаних робіт, вказаних в акті форми №КБ-2в за жовтень 2008 року №06, на суму 14 513,69 грн.
Враховуючи судові рішення в адміністративній справі №2а-19526/10/2670 та вимоги Головного КРУ України №32-14/403 від 1 грудня 2010 року, позивач в особі відокремленого підрозділу "Запорізька АЕС" звернулося до ТОВ ІВП "Відеотехсервіс-Тест" з позовом про стягнення 14 513,69 грн., на які завищено вартість виконаних робіт за Договором підряду №04/167 від 27 грудня 2006 року.
Місцевий суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення ст.ст. 11, 15, 509, 525, 526, ч. 1 ст. 632, ч. 1 ст. 837, ч. 1 ст. 843, ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України та ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України, дійшов висновку про те, що вимога №32 14/403 Головного КРУ про усунення позивачем порушень шляхом стягнення з відповідача коштів у розмірі 14 513,69 грн. - завищення вартості виконаних робіт за Договором №04/167 від 27 грудня 2006 року є обґрунтованою, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача зазначеної суми є законними.
Водночас, суди попередніх інстанцій, прийнявши до уваги заяву відповідача, дійшли висновку про те, що позов задоволенню не підлягає у зв'язку із пропуском позивачем позовної давності.
Такий висновок судів першої та апеляційної інстанцій є правильним з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК України).
Місцевий та апеляційний господарські суди правильно визначили, що порушення права позивача виникло з моменту підписання ним Договору підряду №04/167 від 27 грудня 2006 року з додатками, в яких встановляювались ціни за виконання робіт, акту приймання робіт №06 за жовтень 2008 року і довідки про вартість виконаних підрядних робіт та витрати за жовтень 2008 року, оскільки вчиняючи зазначені дії позивач погодився з визначеними у даних документах цінами, та не звертався до відповідача з пропозиціями про зміну встановлених цін, що передбачено п.п. 4.1, 8.2 Договору підряду №04/167.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Оскільки, попередніми інстанціями встановлено, що акт №06 приймання виконаних підрядних робіт (форми №КБ2в) за жовтень 2008 року, підписаний сторонами та скріплений їх печатками 22 жовтня 2008 року, позивач прийняв від відповідача підрядні роботи на загальну суму 319 912,80 грн. та підписав довідку про вартість робіт, які, в подальшому, - 13 лютого 2009 року оплатив, а звернувся до суду про стягнення 14 513,69 грн. - завищення вартості виконаних робіт за Договором №04/167 лише 04 березня 2015 року, є правильними висновки, викладені у судових рішеннях, про пропущення позивачем трирічного строку для звернення з даним позовом.
Посилання позивача і третьої особи на дату винесення Вищим адміністративним судом України ухвали в адміністративній справі (7 жовтня 2014 року) як на дату початку перебігу позовної давності, попередні судові інстанції правильно оцінили критично, оскільки предметом позову у даній справі є стягнення 14 513,69 грн. - завищення вартості виконаних робіт за Договором підряду №04/167 від 27 грудня 2006 року, а рішенням адміністративного суду не змінювалися ні умови укладання господарського договору, ні обставини його виконання.
Також суд апеляційної інстанції правильно зазначив про безпідставність посилання позивача, на чому також наполягає і третя особа в касаційній скарзі, на те, що переривання позовної давності у зв'язку зі зверненням з цим позовом до суду, може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.
Таким чином, постанова Рівненського апеляційного господарського суду, якою залишено без змін судове рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску позивачем позовної давності, є законною, обґрунтованою, відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи.
Доводи касаційної скарги щодо порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні скаржником зазначених положень права, а інші твердження касаційної скарги, зводяться до оцінки наявних у справі доказів, встановлення та переоцінка яких, в силу вимог ст. 1117 ГПК України, не входить до компетенції суду касаційної інстанції, при цьому, аналогічні доводи були предметом перегляду в суді апеляційної інстанції, зважаючи на зміст поданої позивачем апеляційної скарги, і їм надана правильна правова оцінка, а тому, зазначене скаржником не може бути підставою для зміни або скасування постановленої у справі оскаржуваної постанови.
Сервисы для юристов