Постанова ВГСУ від 28.05.2015 року у справі №910/21853/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2015 року Справа № 910/21853/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Ходаківської І.П.суддівСибіги О.М., Фролової Г.М. (доповідача) за участю представників:позивачаКірілкова С.М., дов. від 24.12.14відповідачаСидоренко Д.О., дов. від 09.12.14розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавного підприємства "Адміністрація морських портів України"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 12.03.15у справі№910/21853/14 господарського міста Києва за позовомДержавної установи "Держгідрографія"доДержавного підприємства "Адміністрація морських портів України"простягнення 117 289,12 грн.

ВСТАНОВИВ:

Державна установа "Держгідрографія" звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" про стягнення 117 289,12 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору від 14.01.2013 позивач надав послуги, а відповідач належним чином грошове зобов'язання з оплати наданих послуг не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 108 966,20 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 8322,92 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.12.2014 у справі №910/21853/14 (суддя Босий В.П.) в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Судове рішення мотивовано, зокрема, тим, що позивачем не доведено виконання свого обов'язку щодо надіслання відповідачу рахунків як підстави для проведення оплати за надані послуги.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2015 (судді: Тищенко А.І. - головуючий, Отрюх Б.В., Михальська Ю.Б.) рішення господарського суду міста Києва від 24.12.2014 у справі №910/21853/14 змінено. Викладено резолютивну частину рішення в іншій редакції. Стягнуто з Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на користь Державної установи "Держгідрографія" заборгованості за надані послуги в розмірі 108966,20 грн. та 2179,32 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на користь Державної установи "Держгідрографія" 1089,66 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги. Мотивуючи постанову, апеляційний господарський суд виходив, зокрема, з того, що факт надання позивачем послуг сторонами не заперечується; матеріали справи містять належні докази надіслання відповідачу рахунків на оплату наданих послуг. Водночас, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача пені за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Не погоджуючись з постановою суду, Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову у справі скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України. Заявник, зокрема, зазначає, що строк оплати наданих послуг для відповідача не настав, оскільки рахунків на оплату останній не отримував.

Відзив на касаційну скаргу не надано.

Заслухавши доповідь судді Фролової Г.М., пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм чинного законодавства та доводи касаційної скарги, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 11 Кодексу серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків визначено договори та інші правочини.

Як встановлено судом, 14.01.2013 між Державним підприємством "Керченський морський торгівельний порт" (правонаступником якого є відповідач) та Державною установою "Держгідрографія" укладено договір про надання послуг, за умовам якого виконавець зобов'язується у 2013 році надати послуги із навігаційно-гідрографічного забезпечення безпеки мореплавства на Керченському підхідному каналі та на Керч - Єнікальському каналі, а замовник - прийняти і оплатити такі послуги. Пунктом 4.1 договору визначено, що розрахунки проводяться шляхом оплати замовником після пред'явлення виконавцем рахунка на оплату послуг на підставі підписаного сторонами акта надання послуг та технічного звіту у термін протягом 10 банківських днів з дня одержання рахунку. Згідно з пунктом 4.2 договору підставою для виставлення рахунку на оплату є підписані сторонами звіт та акт наданих послуг.

Також установлено, що на виконання умов договору позивач надав, а відповідач прийняв послуги на загальну суму 108966,20 грн., що підтверджується актами здачі-приймання робіт від 29.11.2013 р., від 20.01.2014, від 20.01.2014 та від 20.01.2014 та не заперечується відповідачем.

З матеріалів справи вбачається, що предметом судового розгляду у даній справі є вимога Державної установи "Держгідрографія" про стягнення з Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" 108 966,20 грн. заборгованості за надані послуги та 8322,92 грн. пені.

Як вбачається з матеріалів справи, заперечення відповідача упродовж розгляду справи зводились, в основному до того, що позивачем не доведено належними доказами факт направлення відповідачу рахунків на оплату наданих послуг.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Кодексу).

Статтею 628 Кодексу визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Кодексу).

Згідно з частиною 1 статті 901 Кодексу за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Частиною першою статті 903 Кодексу встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За змістом статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

При цьому, як встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем було надано належні та допустимі докази в підтвердження надіслання відповідачу рахунків та актів здачі-прийняття робіт, зокрема, список згрупованих поштових відправлень, фіскальний чек поштового відділення та повідомлення про вручення поштового відправлення. Повернення відповідачем підписаних актів здачі-прийняття робіт свідчить про отримання останнім надісланої кореспонденції.

Враховуючи викладене, господарський суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги та задоволення позовних вимог у відповідній частині.

Доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, зазначених висновків не спростовують.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факти порушення судом не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла висновку про встановлення тих чи інших обставин справи в силу вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України здійснюється за внутрішнім переконанням суду, і їх переоцінка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.