ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 березня 2017 року Справа № 922/4689/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Рогач Л.І. - головуючого, Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Харківської міської радина постановуХарківського апеляційного господарського суду від 11.01.2017у справі№ 922/4689/15 Господарського суду Харківської областіза позовомЗаступника прокурора Дзержинського району міста Харкова доХарківської міської радиза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Павлівський"провизнання незаконним та скасування рішенняза участю представників: позивачаЗбарих С.М. - прокурор відділу, посвідч. № 028728відповідачане з'явився третьої особине з'явився
ВСТАНОВИВ:
17.08.2015 заступник прокурора Дзержинського району міста Харкова звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради про визнання незаконним та скасування пункту 8 додатку 1 до рішення 38 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення проектів відведення земельних ділянок та згоди на розробку містобудівних обґрунтувань розміщення об'єктів" № 274/09 від 25.11.2009. Прокурор наголошував на тому, що спірне рішення в оскарженій частині прийняте з порушенням статті 41 Земельного кодексу України, статей 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР, Примірного статуту житлово-комунального кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР № 186 від 30.04.1985 оскільки Обслуговуючий кооператив "Павлівський" створений з порушенням вимог законодавства щодо мети, порядку створення і організації житлово-будівельного кооперативу (його засновниками виступили лише три громадянина, які не потребували поліпшення житлових умов, він не організований при виконкомі Харківської міськради чи підприємстві) і не є житлово-будівельним кооперативом у розумінні приписів Житлового кодексу УРСР і Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу.
Відповідач заперечив проти позову, вказавши, що Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Павлівський" створений та в установленому порядку зареєстрований, як особа, яка відповідно до положень статті 41 Земельного кодексу України має право на отримання у власність або у користування земельну ділянку, водночас, доказів скасування державної реєстрації вказаного ЖБК позивач не надав; норми Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту в частині створення житлово-будівельних кооперативів суперечать Закону України "Про кооперацію" та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців"; прокурор не довів, що внаслідок прийняття спірного рішення відповідачем порушені цивільні права та інтереси. Також відповідач подав заяву про застосування наслідків спливу позовної давності у спірних правовідносинах.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 06.09.2016 (суддя Денисюк Т.С.) у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.01.2017 (судді: Пушай В.І. - головуючий, Могилєвкін Ю.О., Білецька А.М.) рішення Господарського суду Харківської області від 06.09.2016 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено; визнано незаконним та скасовано пункт 8 додатку 1 до рішення 38 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення проектів відведення земельних ділянок та згоди на розробку містобудівних обґрунтувань розміщення об'єктів" від 25.11.2009 № 274/09; вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Харківська міська рада звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову у справі скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме: суди в порушення статей 12, 41 Земельного кодексу України, статті 21 Цивільного кодексу України, статей 2, 6, 10 Закону України "Про кооперацію" не врахували, що передача земельної ділянки відбулась в порядку вищевказаних норм на підставі діючого законодавства, як житлово-будівельному кооперативу відповідно до його реєстраційних документів, створеному в установленому порядку, діючому на підставі статуту, як особі, яка має право на набуття земельної ділянки в порядку статті 41 Земельного кодексу України; прокурор, в порушення вимог Закону України "Про прокуратуру" та наведеної скаржником практики Європейського суду з прав людини (щодо виправданого втручання держави у право власності особи та його припинення у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства), не підтвердив повноважень представництва інтересів держави та не обґрунтував наявність підстав такого звернення, позивач не довів порушеного права територіальної громади внаслідок передачі в оренду земельної ділянки. Також заявник зазначав, що всупереч приписам статей 256, 257, 261, пункту 4 частини першої статті 268 Цивільного кодексу України суд апеляційної інстанції, невірно визначивши момент, коли прокурор довідався про наявне порушення, початок перебігу позовної давності, помилково не застосував за заявою відповідача позовну давність для захисту порушеного права, та, в порушення статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України, не врахував наявну позицію Верховного Суду України з наведених питань.
Прокурор не надіслав відзив на касаційну скаргу; усно у судовому засіданні заперечив її доводи, просив суд залишити постанову у справі без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Відповідач та третя особа не скористалася правом на участь своїх представників у судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, застосування судом норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням 38 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення проектів відведення земельних ділянок та згоди на розробку містобудівних обґрунтувань розміщення об'єктів" від 25.11.2009 № 274/09 надано Обслуговуючому кооперативу "Павлівський" дозвіл на розроблення проектів відведення земельних ділянок та згоду на розробку містобудівних обґрунтувань розміщення об'єктів щодо земельної ділянки площею орієнтовно 1,2000 га для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови на вул. Софіївській, ріг вулиці Павлівської (пункт 8 додатку 1 до рішення); рішенням передбачено розробку та погодження проектів землевідведення до 25.11.2010.
За змістом позовної заяви заступник прокурора Дзержинського району м. Харкова просить визнати незаконним та скасувати пункт 8 додатку 1 до рішення 38 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення проектів відведення земельних ділянок та згоди на розробку містобудівних обґрунтувань розміщення об'єктів" № 274/09 від 25.11.2009 через його невідповідність вимогам статті 41 Земельного кодексу України, статей 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР № 186 від 30.04.1985.
Судова колегія зазначає що за приписами статті 80 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності. Здійснюючи повноваження у галузі земельних відносин відповідно до статті 12 Земельного кодексу України міські ради в тому числі розпоряджаються землями територіальних громад, передають земельні ділянки територіальних громад у власність, здійснюють контроль за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного законодавства.
Враховуючи, що орган, через який територіальна громада реалізує своє право власності, та який зобов'язаний здійснювати контроль за використанням та охороною земель додержанням земельного законодавства, є відповідачем у даній справі, прокурор відповідно до приписів статті 121 Конституції України, статей 2 та 29 Господарського процесуального кодексу України звернувся в даній справі з самостійним позовом в порядку представництва та набув статусу позивача.
Статтями 13, 14 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За статтею 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, а статтею 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Реалізуючи надані Конституцією та законодавством України повноваження у галузі земельних відносин орган місцевого самоврядування зобов'язаний діяти виключно в інтересах її територіальної громади, не порушуючи при цьому баланс інтересів держави, територіальної громади та окремих громадян.
У відповідності до частини першої статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси; за статтею 2 Цивільного кодексу України територіальні громади є учасниками цивільних відносин, у межах здійснення яких виникають цивільні права та обов'язки.
Відповідно до статті 41 Земельного кодексу України житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Житлово-будівельні (житлові) та гаражно-будівельні кооперативи можуть набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами. Тобто, вказаною статтею передбачено можливість безоплатної передачі земельних ділянок у власність житлово-будівельного кооперативу для здійснення житлового будівництва для забезпечення житлом членів кооперативу та членів їх сімей, а також для подальшої експлуатації та управління житлом.
Відповідно до статті 94 Господарського кодексу України кооперативи як добровільні об'єднання громадян створюються з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом.
Створення та діяльність житлово-будівельних кооперативів регулюються Цивільним та Господарським кодексами України, Законом України "Про кооперацію", а також чинними на даний час Житловим кодексом Української РСР та прийнятим на його основі Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу, що затверджений постановою Ради Міністрів Української РСР від 30.04.1985 зі змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України; житлово-будівельні кооперативи створюються з метою забезпечення житлом членів кооперативу та членів їх сімей, а також для подальшої експлуатації та управління житлом.
За приписами статті 1 Закон України "Про кооперацію" обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності.
Сервисы для юристов