Постанова ВГСУ від 28.01.2014 року у справі №912/734/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2014 року Справа № 912/734/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Шевчук С.Р., Акулової Н.В. (доповідач), Владимиренко С.В.розглянувши касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Завод напівпровідників", м. Запоріжжяна постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.09.2013 рокуу справі№ 912/734/13 господарського суду Кіровоградської областіза позовом Приватного акціонерного товариства "Завод напівпровідників", м. ЗапоріжжядоТовариства з обмеженою відповідальністю Спільне Українсько-Польське підприємство "Ай.Ті.Джі-Інвест", м. Світловодськ, Кіровоградська обл.провизнання недійсним договору

За участю представників сторін:

від позивача: Бондаренко О.О. (дов.№31/12/13-юр від 30.12.2013 року);

від відповідача: Мухіна Н.В. (дов. б/н від 10.01.2014 року);

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 03.07.2013р. по справі №912/734/13 (суддя -Шевчук О.Б.) позов задоволено повністю; визнано недійсним договір №АТДІ-3/11Д-30 про поворотну безпроцентну фінансову допомогу від 22 червня 2011 року, укладений між приватним акціонерним товариством "Завод напівпровідників" та товариством з обмеженою відповідальністю Спільне Українсько-Польське підприємство "Ай.Ті.Джі-Інвест"; стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю Спільне Українсько-Польське підприємство "Ай.Ті.Джі-Інвест" на користь акціонерного товариства "Завод напівпровідників" 1147,00 грн. судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент укладання спірного договору відповідач зобов'язаний був стати на облік у Державній службі фінансового моніторингу, недотримання цієї обов'язкової норми свідчить про недотримання сторонами в момент укладення спірного договору положень ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.09.2013 року по справі №912/734/13 (судді: Герасименко І.М., Кузнецова І.Л., Сизько І.А.) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне Українсько-Польське підприємство "Ай.Ті.Джі-Інвест" задоволено; рішення господарського суду Кіровоградської області від 03.07.2013 року по справі №912/734/13 скасовано; в задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Завод напівпровідників" до Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне Українсько-Польське підприємство "Ай.Ті.Джі-Інвест" про визнання недійсним договору відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ТОВ спільне Українсько-Польське підприємство "Ай.Ті.Джі-Інвест" не є фінансовою установою в розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та не внесено до відповідного реєстру; між сторонами укладено договір про безпроцентну фінансову допомогу, тобто договір укладено не з метою отримання позикодавцем прибутку; а ст. 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" передбачає ліцензування діяльності саме фінансових установ, а не всіх учасників ринків фінансових послуг, тому підстави для визнання недійсним договору №АТДІ-3/11Д-30 від 22.06.2011 року відсутні.

Не погоджуючись з прийнятою постановою суду апеляційної інстанції, приватне акціонерне товариство "Завод напівпровідників" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить суд скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.09.2013 року та залишити в силі рішення Господарського суду Кіровоградської області від 03.07.2013 року у справі №912/734/13.

В касаційній скарзі скаржник посилається на порушення та невірне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

У запереченнях на касаційну скаргу, Товариство з обмеженою відповідальністю Спільне Українсько-Польське підприємство "Ай.Ті.Джі-Інвест" просило постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.09.2013 року залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні, представник скаржника підтримав вимоги та доводи касаційної скарги, просив її задовольнити.

Представник відповідача, заперечував проти задоволення касаційної скарги, просив залишити її без задоволення.

Заслухавши представників сторін, які з'явилися в судове засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22.06.2011 р. між ТОВ УСПП "Ай.Ті.Джі-Інвест" (позикодавець) та ПрАТ "Завод напівпровідників" (позичальник) укладено договір №АТДІ-3/11Д-30 про поворотну безпроцентну фінансову допомогу, відповідно до предмету якого передбачено, що позикодавець надає позичальникові поворотну безпроцентну фінансову допомогу в розмірі 21 573 510,00 грн. строком до 30.09.2011 р., а позичальник зобов'язується повернути суму фінансової допомоги на умовах, передбачених даним договором. (п.1.1. договору);позикодавець не має права на одержання з позичальника відсотків на суму фінансової допомоги. (п.1.2. договору).

30.08.2011 р. між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до договору про поворотну безпроцентну фінансову допомогу №АТДІ-3/11Д-30 від 22.06.2011 року, якою пункт 1.1 договору викладено в іншій редакції, а саме: "Позикодавець надає позичальникові поворотну безпроцентну фінансову допомогу у розмірі 21 573 510,00 грн. строком до 10.01.2013 р., а позичальник зобов'язується повернути суму фінансової допомоги на умовах, передбачених даним договором 10.01.2013 року, а позичальник зобов'язується повернути суму фінансової допомоги на умовах, передбачених даним договором."

Відповідно до п. 3.1 договору повернення фінансової допомоги здійснюється позичальником шляхом банківського переказу на поточний рахунок позикодавця коштів у розмірі суми отриманої фінансової допомоги. Позичальник має право повертати отримані кошти частинами.

Згідно з п. 3.2 позичальник зобов'язаний повернути всю суму отриманої фінансової допомоги в строк, зазначений у п. 1.1 даного договору. Допускається дострокове повернення фінансової допомоги.

Договір набуває чинності з моменту надання позикодавцем фінансової допомоги (як у цілому, так і частково) і діє до настання строку, зазначеного в п. 1.1 цього договору. Закінчення терміну дії договору не звільняє позичальника від відповідальності за його порушення, а також від обов'язку виконати прийняті на себе відповідно до договору зобов'язання (п. 6.2 Договору).

Задовольняючи позовні вимоги, та визнаючи недійсним договір №АТДІ-3/11Д-30 від 22.06.2011 року, суд першої інстанції виходив з того, що на момент укладення спірного договору відповідач зобов'язаний був стати на облік у Державній службі фінансового моніторингу, а недотримання цієї обов'язкової норми свідчить про недотримання сторонами в момент укладення договору №АТДІ-3/11Д-30 про поворотну безпроцентну фінансову допомогу від 22 червня 2011 року, положень ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції зазначив, що підстави для визнання недійсним договору №АТДІ-3/11Д-30 від 22.06.2011 року відсутні.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між сторонами виникли зобов'язальні відносини на підставі укладеного договору позики та відповідач не є фінансовою установою та учасником ринків фінансових послуг.