ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 листопада 2014 року Справа № 910/12794/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дерепи В.І. - головуючого (доповідача), Грека Б.М., Кривди Д.С.
за участю представників: позивача -
відповідача -
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа" на рішення господарського суду м.Києва від 6 серпня 2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АСПЕКТ-31" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа" про стягнення 123 886, 13 грн.,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення 123 886,13 грн. заборгованості, з яких 110020 грн. становить сума основного боргу, 1 983, 97 грн. 3% річних та 11 882, 16 грн. інфляційних, нарахованих позивачем за поставлений відповідачеві згідно видаткових накладних товар.
Рішенням господарського суду міста Києва від 6 серпня 2014 року (суддя Пукшин Л.Г.) позов задоволений повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 110020 грн. суми основного боргу, 11 882,16 грн. інфляційних втрат, 1 983,97 3% річних, судовий збір в розмірі 2 447,72 грн.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2014 року рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача 2 447,72 грн. судового збору змінене. В цій частині прийняте нове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 2 477, 72 грн. судового збору. В іншій частині рішення суду залишене без змін.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, скаржник просить їх скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, з наступних підстав.
Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як було встановлено судами попередніх судових інстанцій при розгляді справи, позивачем у період з лютого по жовтень місяць 2013 року було здійснено відповідачеві поставку товару на загальну суму 410 191,36 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними видатковими накладними (а.с.41-48).
Відповідач частково розрахувався за поставлений позивачем товар в сумі 300 171,36 грн., що підтверджується банківськими виписками, які містяться в матеріалах справи.
Отже, відповідач не сплатив повну вартість поставленого йому позивачем товару, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась сума заборгованості в розмірі 110020 грн., що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 3% в розмірі 1 983,97 грн. та інфляційних в сумі 11882,16 грн., нарахованих відповідачеві за несвоєчасну оплату поставленого йому товару.
З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що 28 квітня 2013 року позивачем було направлено на адресу відповідача претензію від 23.04.2014 року з вимогою про погашення існуючої заборгованості в сумі 110020 грн. (а.с.33).
Згідно ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст.205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Оцінивши всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, судова колегія погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про те, що надані позивачем документи свідчать про факт вчинення позивачем та відповідачем правочину в усній формі, який за своєю правовою природою є договором поставки.
У відповідності до ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
На підставі ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів до нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Тобто, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.
Оскільки відповідач прийняв від позивача замовлені ним товари, здійснив частковий розрахунок за отримані товари, суд вважає, що рішенням, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, місцевий господарський суд обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача основний борг в сумі 110 020 грн.
Відповідно до ч.2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Сервисы для юристов