Постанова ВГСУ від 27.10.2014 року у справі №910/2664/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2014 року Справа № 910/2664/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддів:Кролевець О.А., Попікової О.В. (доповідач у справі) за участю представників: від позивача:Требух Г.М. дов. від 26.03.2014р. від відповідача:Рудкевич С.О. дов. від 20.01.2014р. № К-31 розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Українського державного підприємства поштового зв'язку „Укрпошта"на рішеннягосподарського суду м.Києва від 28.05.2014р.та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 28.08.2014р.у справі№ 910/2664/14 господарського суду м.Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю „Одеса-Агроенерджі"доУкраїнського державного підприємства поштового зв'язку „Укрпошта"простягнення 2026718,99 грн. заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Одеса-Агроенерджі" звернулось до господарського суду м.Києва з позовом (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) до Українського державного підприємства поштового зв'язку „Укрпошта" про стягнення заборгованості за договором від 16.05.2013р. № 941-148 з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення у розмірі 1898085 грн. 01 коп., суми 3% річних у розмірі 24870 грн. 68 коп., а також пені в розмірі 103763 грн. 30 коп.

Рішенням господарського суду м.Києва від 28.05.2014р. (суддя Балац С.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2014р. (головуючий суддя Гаврилюк О.М., судді Майданевич А.Г., Чорногуз М.Г.), з урахуванням ухвали господарського суду м.Києва від 19.09.2014р. про виправлення описки, позов задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 1833898 грн. 56 коп. основного боргу, 103486 грн. 98 коп. пені, 3% річних в сумі 24719 грн. 95 коп., 64186 грн. 45 коп. інфляційних нарахувань, 40525 грн. 84 коп. витрат по сплаті судового збору та 25000 грн. витрат по сплаті послуг адвоката. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду обґрунтовані приписами статей 11,509,525,526,530,549,612,614,625,629,655,692,712 Цивільного кодексу України, статей 193,230-232,265 Господарського кодексу України, з огляду на встановлення факту порушення відповідачем зобов'язання за договором поставки від 16.05.2013р. №941-148 стосовно оплати отриманого від позивача товару.

Не погодившись з рішенням та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині стягнення 31722,84 грн. пені, 19744,80 грн. витрат по сплаті судового збору та 25000 грн. витрат по сплаті адвокатських послуг, прийняти нове рішення про відмову у стягненні вказаних сум грошових коштів.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема, приписів ч.3 статті 6 Цивільного кодексу України, п.14.1.133 статті 14 Податкового кодексу України та статей 6,32,36,49 Господарського процесуального кодексу України. При цьому скаржник наголошує на безпідставному стягненні з УДППЗ „Укрпошта" пені в більшому розмірі, ніж це передбачено договором від 16.05.2013р. №941-148, оскільки згідно умов п.7.5 договору розрахунок пені здійснюється за кожен банківський день прострочення, а не за календарні дні, за які позивачем нарахована пеня. Крім того, заявник вказує на помилкове завищення судами розміру стягнутого судового збору на 19744,80 грн., в той час як позивач фактично оплатив та просив стягнути на його користь лише 41043,99 грн. судового збору. Також, на думку відповідача, судом безпідставно стягнуто 25000 грн. витрат по сплаті адвокатських послуг за умови недоведеності надання позивачу правової допомоги адвокатом Требух Г.М.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях і застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова - скасуванню в частині стягнення 31069,08 грн. пені з прийняттям нового рішення про відмову в позові в цій частині з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч.1,2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У відповідності до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Вказані норми кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 610,612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі укладеного між ними договору поставки від 16.05.2013р. №941-148, за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцю мило та чистильні препарати (далі по тексту продукція), а покупець, в особі його філіалів, зобов'язується прийняти продукцію. Оплата за продукцію здійснюється відповідачем на умовах даного договору.

Найменування товару (асортимент, кількість, ціна), що передається позивачем відповідачеві зазначено у специфікації, яка є додатком №1 до договору (п.1.2 договору).

Згідно п.п.4.1,10.1 договору від 16.05.2013 року № 941-148 оплата за поставлену продукцію здійснюються покупцем відповідачем, впродовж 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання кожної окремої партії товару, на підставі належно оформлених первинних документів (товарно-транспортної накладної, видаткової та податкової накладної). Договір набуває чинності з моменту підписання його обома сторонами і діє до 31.12.2013 року, але не раніше ніж до повного виконання сторонами зобов'язань в частині розрахунків.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, на виконання умов договору від 16.05.2013р. №941-148 позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 2880380 грн. 58 коп., що підтверджується наявними у справі видатковими накладними, товарно-транспортними накладними та довіреностями на отримання товару.

Однак, як вбачається з виписки з банківського рахунку, відповідачем було перераховано позивачу йому 1046482 грн. 02 коп., у зв'язку з чим, розмір заборгованості за поставлений товар становить 1833898 грн. 56 коп.

Отже, судами попередніх інстанцій на підставі наявних в матеріалах справи доказів достеменно встановлено, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором від 16.05.2013р. №941-148 не сплатив у повному обсязі вартість поставленої позивачем продукції, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 1833898 грн. 56 коп.

Колегія суддів враховує, що касаційна скарга не містить жодних заперечень щодо розміру основної заборгованості відповідача за договором від 16.05.2013р. №941-148.

При цьому касаційна інстанція відхиляє безпідставні посилання скаржника на недотримання позивачем претензійного порядку врегулювання спору, оскільки, як правильно зазначив місцевий господарський суд та роз'яснено в підпункті 3.17.2 пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №7 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп/2002 у справі №1-2/2002 (про досудове врегулювання спорів) положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Отже, місцеві господарські суди приймають у порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, до свого провадження як позови з вимогами, що ґрунтуються на визнаних претензіях позивача, так і позови, щодо вимог яких не подано доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору. У зв'язку з викладеним суди не мають права застосовувати пункт 4 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, а також відмовляти в прийнятті заяви про збільшення розміру позовних вимог через недотримання порядку досудового врегулювання спору (частина четверта статті 22 названого Кодексу), крім позовів, пов'язаних з перевезеннями, що здійснюються на підставі угод про міжнародне залізнично-вантажне сполучення (СМГС) та міжнародне залізничне перевезення (КОТІФ).

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.