ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 квітня 2016 року Справа № 916/3918/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіГончарука П.А.,суддіСтратієнко Л.В.,за участі представника позивача Моісєєва Д.А.розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт"на рішення Господарського суду Одеської області від 02.12.15 постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.02.2016 рокуу справі № 916/3918/15 Господарського суду Одеської області за позовомДержавного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс" простягнення 702 076,12 грн
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2015 року Державне підприємство "Іллічівський морський торговельний порт" (далі-позивач, ДП "ІМТП") звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-СЕРВІС" (далі-відповідач, ТОВ "ТРАНС-СЕРВІС") про стягнення з останнього, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, 702 076,12 грн заборгованості, яка складається з пені у сумі 390 072,35 грн, 3 % річних у сумі 21593,20 грн та інфляційних втрат в сумі 290 410,58 грн, нарахованих на підставі порушення відповідачем договору компенсації витрат № 356-О від 07.10.2014 р.
Відповідач проти позову заперечував та просив суд зменшити суму неустойки, враховуючи тривалість стосунків між позивачем та відповідачем, співвідношення наслідків, що виникли у позивача у зв'язку з простроченням оплати відповідачем та розмір заявленої до стягнення.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 02.12.2015 р. (суддя Літвінов С.А.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.02.2016 р. (головуючий суддя: Будішевська Л.О., судді Мишкіна М.А. та Поліщук Л.В.) у справі № 916/3918/15 позов задоволено частково; стягнуто з ТОВ "ТРАНС-СЕРВІС" на користь ДП "Іллічівський морський торговельний порт" 90 072,35 грн пені, 21 593,20 грн 3 % річних та 290 410,58 грн інфляційних втрат, а також 10 531,14 грн судового збору; в іншій частині позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неповноту встановлення обставин справи при вирішенні спору, порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, а саме ст. 193, 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та ч. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить суд касаційної інстанції скасувати постановлені у справі судові рішення в частині відмови у стягненні 300 000,00 грн пені та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідач відзив на касаційну скаргу не надав.
Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника позивача, перевіривши згідно ст.ст. 1115, 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах касаційної скарги (в частині відмови у стягненні 300 000,00 грн пені), Вищий господарський суд України вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін з таких підстав.
У справі, яка переглядається, господарські суди встановили, що 07.10.2014 р. між позивачем (за договором - Підприємство) та відповідачем (за договором - Товариство) укладено договір компенсації витрат № 356-О (далі - договір), згідно п.2.1. якого Товариство відшкодовує витрати Підприємства, понесені ним під час підготовки (облаштування) місць установки майна, як залученого виконавця за договором оренди № 671/1-О від 11.10.2013 р. (далі - договір).
Розділом 3 договору передбачено порядок компенсації витрат.
Пунктом 3.1. договору сторони встановили, що Підприємство протягом 5 (п'яти) робочих днів з дати підписання цього договору виставляє Товариству рахунок із зазначенням суми понесених фактичних витрат та надає Товариству акт наданих послуг на вказану суму.
Підставою для платежів за даним договором є належним чином оформлений акт наданих послуг (п.3.2. договору).
Товариство здійснює компенсацію витрат Підприємства рівними частинами шляхом банківського переведення грошових коштів на розрахунковий рахунок Підприємства щоквартально (не пізніше останнього робочого дня кожного третього місяця) протягом 1-го (одного) року з дати набрання чинності цим договором (п. 3.3. договору).
Згідно п. 4.1. договору сума витрат Підприємства, що підлягає компенсації за рахунок Товариства, визначається на підставі акту/актів наданих Підприємством послуг Товариству, з дати залучення Підприємства до виконання робіт з підготовки (облаштування) місць установки Майна до дати припинення дії договору оренди. Сума витрат Підприємства, що підлягає компенсації за рахунок Товариства, становить 6 144 860,14 грн разом з ПДВ.
Пунктом 5.2. договору встановлено, що за прострочення сплати грошових коштів за цим договором Товариство зобов'язується сплатити Підприємству суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє 1 (один) рік, а в частині невиконаних зобов'язань - до повного їх виконання (п. 5.1 договору).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору компенсації витрат № 356-О у жовтні 2014 року позивачем було надано відповідачу послуги на суму 6 144 860,14 грн, що підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № Пр/20 184 від 06.10.2014р.
29.01.2015р. відповідач платіжним дорученням №ЦБ000001337 перерахував позивачу грошові кошти у сумі 1536215,04 грн разом з ПДВ із цільовим призначенням платежу - відшкодування (компенсації) витрат порту, згідно договору № 356-О от 07.10.2014р., у т.ч. ПДВ 256035,84 грн.
24.07.2015р. відповідач платіжним дорученням №ЦБ000012472 перерахував позивачу грошові кошти у сумі 3072430,08 грн разом з ПДВ із цільовим призначенням платежу - відшкодування (компенсації) витрат Порту, згідно договору № 356-О от 07.10.2014 р., в т.ч. ПДВ 512071,68 грн.
Враховуючи те, що відповідачем своєчасно не було сплачено послуги, надані позивачем, останній 27.07.2015 р. направив відповідачу претензію № 121/04-14, зазначивши в ній про те, що відповідачем порушено строки оплати послуг, у зв'язку з чим просить відповідача сплатити протягом 10-ти днів з моменту отримання претензії заборгованість в сумі 647189,37 грн, яка складається з: пені у розмірі 320 879,55 грн, 3 % річних у розмірі 17 929,52 грн, інфляційні втрат в розмірі 308 380,30 грн.
У зв'язку з невиконанням відповідачем вимог щодо відшкодування пені, 3 % річних та інфляційних втрат, позивач звернувся до суду з позовними вимогами (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) про стягнення 21593,20 грн 3 % річних, 290410,58 грн інфляційних втрат та 390072,35 грн пені.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що послуги позивачем були надані своєчасно та відповідно до умов договору, водночас відповідач свої зобов'язання виконав поза межами строків, встановлених договором, а тому відповідно до приписів норм ст.625 ЦК України визнано обґрунтованими правові підстави для настання правових наслідків неналежного виконання відповідачем зобов'язання у вигляді нарахування інфляційних втрат в розмірі 290 410,58 грн та 3 % річних в сумі 21 593,20 грн за надані позивачем послуги.
Відмовляючи в частині стягнення пені у сумі 300 000,00 грн, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, враховуючи тривалість стосунків між позивачем та відповідачем, співвідношення наслідків, що виникли у позивача у зв'язку із простроченням відповідача та розміром заявленої до стягнення неустойки, обґрунтував рішення про зменшення розміру пені тим, що відповідач у повній відповідності до приписів ст. 83 ГПК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України довів винятковість випадку порушення зобов'язання по договору компенсації витрат № 356-О від 07.10.2014 р.
Вищий господарський суд України погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій в якості підстав для зменшення розміру пені, виходячи з наступного.
Положеннями ст. 216 та ч.1. ст.218 ГК України визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій згідно з ч.2 ст.217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесені штраф і пеня (ч.1 ст.230 Господарського кодексу України).
Згідно зі ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Сервисы для юристов