ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 листопада 2015 року Справа № 914/1539/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіДобролюбової Т.В.,суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. (доповідач)розглянувши касаційну скаргу Яворівської квартирно-експлуатаційної частини районуна постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 17.09.2015у справі№ 914/1539/15 Господарського суду Львівської областіза позовомЯворівської квартирно-експлуатаційної частини районудоПублічного акціонерного товариства "Львівобленерго"провідшкодування суми недоотриманої електричної енергії
за участю представників сторін від:
позивача: не з'явилися, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги,
відповідача: Сапрун М.М. (дов. від 22.12.2014)
ВСТАНОВИВ:
Яворівська квартирно-експлуатаційна частина району звернулася з позовом до Публічного акціонерного товариства "Львівобленерго" про відшкодування суми недоотриманої електричної енергії в розмірі 242 079,62 грн. Позовні вимоги обґрунтовані обставинами неправомірного припинення відповідачем постачання електричної енергії у період з 05.12.2013 по 02.03.2014, внаслідок чого позивачем недоотримано електричної енергії на спірну суму в кількості 97 701 кВт/год. При цьому, позивач посилався на приписи статті 610 Цивільного кодексу України, статей 218, 219 Господарського кодексу України.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.06.2015, ухваленим суддею Манюк П.Т., у позові відмовлено. Вмотивовуючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що двократна вартість недовідпущеної електричної енергії є відповідальністю за порушення зобов'язання, встановленого у договорі, а відтак має правову природу штрафної санкції за порушення договірного зобов'язання та носить грошовий характер. З огляду на що, дійшовши висновку про доведеність позовних вимог, суд відмовив у позові з підстав спливу спеціальної позовної давності, який застосовується до вимог про стягнення штрафу. При цьому, суд керувався приписами статей 258, 261, 267 Цивільного кодексу України, статей 216, 218, 230, 231, 235, 236, 237 Господарського кодексу України, статті 24 Закону України "Про електроенергетику".
Львівський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Кравчук Н.М. - головуючий, Данко Л.С., Якімець Г.Г., постановою від 17.09.2015 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Яворівська квартирно-експлуатаційна частина району звернулася з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на помилковий висновок судів щодо визначення невідпущеної електричної енергії, як штрафної санкції за порушення господарського зобов'язання, яка носить грошовий характер. На думку скаржника, недоотримання позивачем електричної енергії, яке виникло внаслідок неправомірних дій зі сторони постачальника, тягне за собою відповідальність у вигляді оперативно-господарських санкцій. З огляду на що, скаржник зазначає про безпідставне застосування судами спеціальної позовної давності тривалістю в один рік. При цьому, скаржник посилається на порушення судами приписів статті 258 Цивільного кодексу України, статей 235, 236, 237 Господарського кодексу України.
На адресу Вищого господарського суду України від Публічного акціонерного товариства "Львівобленерго" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач вказав на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представника відповідача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 29.09.2006 між Публічним акціонерним товариством "Львівобленерго" (постачальник) та Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною району (споживач) укладено договір про постачання електричної енергії №90100, за умовами якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електроенергії та здійснює інші платежі, передбачені договором. Пунктом 2.2. договору передбачено, що постачальник зобов'язаний постачати споживачу електричну енергію як різновид товару в обсягах, визначених відповідно до розділу 5 договору та з урахуванням умов розділу 6 договору згідно з категорією струмоприймачів споживача відповідно до ПУЕ та гарантованого рівня надійності електропостачання схем електропостачання, визначених додатком №11 - Акт розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін. Пунктом 4.1.2. договору встановлено, що у разі перерви в постачанні електричної енергії споживачу з вини постачальника понад встановлені для електрострумоприймачів відповідної категорії строки, постачальник несе відповідальність перед споживачем у розмірі двократної вартості недовідпущеної електричної енергії. Також, судами установлено, що в січні 2014 року Яворівська квартирно-експлуатаційна частина району звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Львівобленерго" про поновлення постачання електричної енергії на відключені об'єкти позивача та відшкодування 55 650,48 грн. суми недоотриманої електричної енергії. Рішенням Господарського суду Львівської області від 03.03.2014 у справі №914/9/14, яке набрало законної сили, позов позивача задоволено повністю, зобов'язано відповідача поновити постачання електричної енергії на відключені об'єкти позивача та відшкодувати позивачу 55 650,48 грн. суми недоотриманої електричної енергії за період з 15.11.2013 по 04.12.2013. Під час розгляду справи №914/9/14 судами встановлено вину відповідача щодо неправомірного відключення електроустановок позивача, яке здійснено відповідачем 15.11.2013 з порушенням порядку і строків, встановлених пунктом 6.1.3. договору, пунктами 7.5., 7.7., 7.10. Правил користування електричною енергією та повідомленням відповідача від 14.11.2013 № 225-1357. Крім того, встановлено, що станом на 15.11.2013 позивачем повністю погашено суму заборгованості, про яку зазначав відповідач у своєму повідомленні про припинення постачання електричної енергії від 14.11.2013 №225-1357, а тому припинення відповідачем постачання електричної енергії за договором є безпідставними. Частиною 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району до Публічного акціонерного товариства "Львівобленерго" про відшкодування суми недоотриманої електричної енергії в розмірі 242 079,62 грн. Підставою позову визначено обставини неправомірного припинення відповідачем постачання електричної енергії позивачу у період з 05.12.2013 по 02.03.2014, внаслідок чого позивачем недоотримано електричної енергії на спірну суму в кількості 97 701 кВт/год. Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Приписами статті 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України унормовано, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Згідно зі статтею 217 цього Кодексу господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Відповідно до частини 1 статті 218 вказаного Кодексу підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Зазначене кореспондується також з приписами статті 549 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Статтею 235 цього Кодексу унормовано, що за порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку. До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором. Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання. Статтею 236 вказаного Кодексу визначено види оперативно-господарських санкцій, та встановлено, що у господарських договорах сторони можуть передбачати використання таких видів оперативно-господарських санкцій: 1) одностороння відмова від виконання свого зобов'язання управненою стороною, із звільненням її від відповідальності за це - у разі порушення зобов'язання другою стороною; відмова від оплати за зобов'язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони; відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо; 2) відмова управненої сторони зобов'язання від прийняття подальшого виконання зобов'язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов'язанням (списання з рахунку боржника в безакцептному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо); 3) встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов'язань стороною, яка порушила зобов'язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо; 4) відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушує зобов'язання. Частина 2 вказаної статті передбачає, що перелік оперативно-господарських санкцій, встановлений у частині першій цієї статті, не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції. Згідно зі статтею 237 Господарського кодексу України оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред'явлення претензії порушнику зобов'язання. Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. У разі незгоди з застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду з заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням. З наведеного випливає, що оперативно-господарська санкція застосовується виключно у позасудовому порядку, а відтак заінтересована сторона, яка не згідна із застосуванням такої санкції може звернутися до суду з заявою про скасування оперативно-господарської санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням. Частиною 13 статті 24 Закону України "Про електроенергетику" визначено, що енергопостачальники несуть відповідальність перед споживачами електричної енергії у розмірі двократної вартості недовідпущеної електричної енергії у разі переривання електропостачання з вини енергопостачальника (згідно з умовами договору на постачання електричної енергії). Тобто, обов'язковою умовою притягнення до відповідальності енергопостачальника є наявність його вини, що в свою чергу, суперечить визначенню оперативно-господарської санкції, яка застосовується незалежно від вини. З огляду на що, двократна вартість недовідпущеної електричної енергії є наслідком (відповідальністю) порушення енергопостачальником зобов'язання, передбаченого у договорі, а відтак має правову природу штрафної санкції за порушення договірного зобов'язання та носить грошовий характер. Статтею 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до приписів частини 2 статті 258 вказаного Кодексу спеціальна позовна давність в один рік, застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Враховуючи наведене, колегія погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що відшкодування двократної вартості недоотриманої позивачем електричної енергії є господарсько-правовою відповідальністю за порушення у сфері господарювання і за правовою природою є штрафною санкцією до якої застосовується спеціальна позовна давність тривалістю в один рік. Згідно з приписами статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Частинами 3, 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Як убачається з матеріалів справи, відповідачем до прийняття рішення у справі було подано заяву про застосування строку позовної давності. Судами установлено, що електропостачання позивачу було відновлено 02.03.2014, з огляду на що, строк позовної давності за заявленою вимогою сплив 02.03.2015. Водночас, з матеріалів справи убачається, що позивач звернувся до відповідача з відповідним позовом лише у травні 2015 року, тобто після спливу позовної давності. Установлено господарськими судами і те, що позивач не заявляв клопотання про поновлення строку позовної давності та не надавав доказів, підтверджуючих поважність причин пропуску такого строку. За таких обставин, господарські суди, встановивши факт спливу строку позовної давності, за відсутності поважних причин для його відновлення, дійшли обґрунтованого висновку щодо необхідності відмови у позові. Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій обставинами. Колегія суддів також зазначає, що скаржник в касаційній скарзі вказує і на питання, які стосуються оцінки доказів. Згідно з частиною другою статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Таким чином, підстав для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.09.2015 у справі № 914/1539/15 Господарського суду Львівської області залишити без змін.
Головуючий суддя: Т. Добролюбова
Судді: Т. Гоголь
В. Швець
Сервисы для юристов