Постанова ВГСУ від 26.11.2014 року у справі №916/936/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2014 року Справа № 916/936/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Остапенка М.І. (головуючого),

Гончарука П.А. (доповідача),

Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" на рішення господарського суду Одеської області від 20 червня 2014 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 8 жовтня 2014 року у справі № 916/936/14 за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" до Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" про стягнення суми, -

Встановив:

У березні 2014 року Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" про стягнення 1352082,83 грн. заборгованості за договором майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) № 640-0/100-П-ІЛФ-13 від 30 вересня 2013 року, яка виникла внаслідок невиконання відповідачем договірних зобов'язань з оплати сервітуту за рахунками від 30 вересня, 31жовтня, 30 листопада, 31 грудня 2013 року.

Рішенням господарського суду Одеської області від 20 червня 2014 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 8 жовтня 2014 року, позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1352082,83 грн. заборгованості та судовий збір.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постановлені у справі судові рішення скасувати, прийнявши нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, вказуючи на безпідставність доводів касаційної скарги.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення проти них, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до Закону України "Про морські порти України", розпорядження Кабінету Міністрів України від 4 березня 2013 року № 133-р "Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту", наказу Міністерства інфраструктури від 19 березня 2013 року № 163 "Про заходи щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту та утворення державного підприємства "Адміністрація морських портів України" було проведено реорганізацію державних підприємств морського транспорту, шляхом виділу стратегічних об'єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов'язків стосовно них згідно розподільчих балансів, та утворено, внаслідок виділу, державне підприємство "Адміністрація морських портів України".

Пунктом 3 Наказу Міністерства інфраструктури від 19 березня 2013 року № 163 встановлено, що Адміністрація морських портів України є правонаступником державних підприємств морського транспорту, зазначених у п. 1 цього наказу, у частині майна, прав та обов'язків відповідно до розподільчих балансів. Пунктом 7 наказу встановлено, що після проведення державної реєстрації Адміністрації морських портів України головам Комісій передати, а голові Адміністрації морських портів України прийняти на баланс майно, права та обов'язки державних підприємств морського транспорту, що реорганізуються, згідно із затвердженими Міністерством розподільчими балансами та актами приймання-передачі.

Відповідно до зазначеного, за актом приймання-передачі від 13 червня 2013 року № 482/19 до Адміністрації були передані основні засоби Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" згідно з розподільчим балансом станом на 13 червня 2013 року, в т.ч. причали Іллічівського морського порту.

30 вересня 2013 року сторонами у справі укладено договір майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) № 640-0/100-П-ІЛФ-13, відповідно до умов якого позивач надає відповідачу право обмеженого користування належними йому гідротехнічними спорудами (нерухомим майном), розташованими в акваторії Іллічівського морського порту - причал № 1 довжиною 306,45 м (архівний номер паспорту 85103), а відповідач щомісячно, до 30 числа місяця, наступного за звітним, на підставі рахунку здійснює оплату.

В прикінцевих положеннях договору сторони визначили, що він набуває чинності з дня його укладення, але регулює взаємовідносини сторін починаючи з 21 серпня 2013 року.

Предметом позову є стягнення з відповідача заборгованості за укладеним договором майнового сервітуту, оскільки відповідач порушив свої зобов'язання щодо оплати виставлених позивачем рахунків за використання причалу № 1, довжиною 306,45 м (архівний номер паспорту 85103), що знаходиться на обліку позивача, який реалізує відповідні повноваження власника - особи, у якої знаходиться державне майно в господарському віданні.

Розглядаючи заявлені вимоги по суті, господарський суд першої інстанції встановивши, що у період дії укладеного сторонами договору відповідачем здійснювались роботи на об'єкті сервітуту, що підтверджується змінно-добовим оперативним планом роботи морського порту, Таймшит щодо здійснення відповідачем навантажувально-розвантажувальних робіт на об'єкті сервітуту, проте, виставлені позивачем відповідні рахунки за використання причалу залишені без оплати, керуючись нормами ч. 1 ст. 136, ст.ст. 173, 175, 193, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, ч.ч. 1, 2 ст. 319, ст.ст. 403, 526, 530 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 18 Закону України "Про морські порти України", дійшов висновку про обґрунтованість заявленого позову та необхідність його задоволення.

З таким рішенням господарського суду першої інстанції погодився й апеляційний господарський суд, залишивши його без змін.

Висновок попередніх судових інстанцій про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 1352082,83 грн. заборгованості є законним, обґрунтованим, відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи.

Доводи відповідача, викладені в касаційній скарзі, стосовно порушення місцевим та апеляційним господарськими судами норм ч. 4 ст. 182, ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 4 Закону України "Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", неправильного застосування норм ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 3 Закону України "Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні зазначених норм чинного законодавства, а тому, не можуть братися судом касаційної інстанції до уваги.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі судових рішень не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ: