Постанова ВГСУ від 26.10.2016 року у справі №907/236/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2016 року Справа № 907/236/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Вовка І.В. (головуючого, доповідача), Ємельянова А.С., Кондратової І.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу державного підприємства "Воловецьке лісове господарство" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.07.2016 року у справі №907/236/16 за позовом державного підприємства "Воловецьке лісове господарство" до приватного підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2016 року державне підприємство "Воловецьке лісове господарство" звернулось до господарського суду Закарпатської області з позовом до приватного підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно з товарно-транспортних накладних відповідач отримав протягом квітня-вересня 2012 року лісопродукцію загальною кількістю 234,10 м. куб. на загальну суму 103623,85 грн., за яку частково розрахувався на суму 60000 грн., крім того, в рахунок оплати купленого товару, позивачем було зараховано кредиторську заборгованість на суму 7514,05 грн., у зв'язку з чим борг склав 36109,80 грн.

З огляду на факт прострочення виконання грошового зобов'язання, позивач також просить стягнути з відповідача 3 % річних на суму 190,74 грн. на підставі ст. 625 ЦК України.

Відповідач позовні вимоги не визнав та одночасно просив суд застосувати до спірних правовідносин строки позовної давності (а.с. 47-48).

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 16.05.2016 року (суддя Йосипчук О.С.) в задоволені позову відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.07.2016 року (судді: Костів Т.С., Марко Р.І., Орищин Г.В.) рішення суду залишене без зміни.

У касаційній скарзі позивач вважає, що судами першої та апеляційної інстанції порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними судові рішення скасувати, і прийняти нове рішення у справі, яким позов задовольнити.

Відзив на касаційну скаргу від відповідача до суду не надходив.

Дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що спірні правовідносини між сторонами спору виникли у зв'язку з відвантаженням відповідачу згідно з товарно-транспортними накладними протягом квітня-вересня 2012 року лісопродукції в кількості 234,10 м.куб. на загальну суму 103623,85 грн.

Позивач звернувся до відповідача з претензією від 14.01.2016 року № 38 про оплату вартості отриманого товару, однак відповідач на вимогу позивача не здійснив оплати заборгованості за поставлену йому лісопродукцію. З цих підстав позивач вважає, що позовна давність, про застосування якої просить відповідач, не сплила.

Предметом судового розгляду є вимоги про стягнення заборгованості за поставлену відповідачу згідно з товарно-транспортними накладними протягом квітня-вересня 2012 року лісопродукцію у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання з оплати за одержану лісопродукцію після пред'явлення вимоги про таку оплату.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог за спливом позовної давності, суди попередніх інстанцій застосували строк позовної давності з тих підстав, що відповідно до ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Посилаючись на те, що перебіг строку позовної давності за вимогами з оплати за отриманий товар закінчився відповідно у квітні - вересні 2015 року, в позові судами попередніх інстанцій відмовлено у зв'язку зі спливом строку позовної давності на підставі п.4 ст. 267 ЦК України.

Проте, суд касаційної інстанції не може погодитися з вказаними висновками судів, як такими, що зроблені за неповно встановлених фактичних обставин справи, та визнає їх не обґрунтованими й передчасними.

Виходячи зі змісту ст.ст. 34, 43, 84 ГПК України рішення господарського суду повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до абз. 4 п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.п. 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення").

Зазначеним вимогам оскаржені судові рішення не відповідають.

Оскаржуючи судові рішення попередніх інстанцій позивач не погоджується з визначеним судами строком оплати поставленої продукції.

До того ж, у відзиві на позовну заяву (а.с.47-48) відповідач посилається на те, що сторонами у справі укладався договір за яким здійснювалася купівля-продаж деревини.

Водночас, товарно-транспортна накладна №084833 від 26.04.2012 року, на яку, зокрема, позивач посилається як на підставу заявленого позову, містить посилання на договір №6/88 від 20.03.2012 року.