Постанова ВГСУ від 26.06.2014 року у справі №910/9116/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2014 року Справа № 910/9116/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Борденюк Є.М. (головуючий), Вовк І.В. (доповідач), Могил С.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" на рішення господарського суду міста Києва від 03.02.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2014 року у справі № 910/9116/13 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" до фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення заборгованості,

УСТАНОВИВ:

У травні 2013 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 1 245 464,39 грн., неустойки в сумі 33 855,03 грн., 248,47 грн. інфляційних сум та 3% річних в сумі 6 771,01 грн. у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору фінансового лізингу від 18.09.2007 року № 1006/09/2007 щодо внесення лізингових платежів.

До початку розгляду справи судом першої інстанції позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача заборгованість в сумі 1 741 451,85 грн., неустойки в сумі 74 142,16 грн., 1 237,33 грн. інфляційних сум та 3% річних в сумі 15 571,94 грн.

У грудні 2013 року відповідач звернувся до господарського суду міста Києва із клопотанням (заявою) про відстрочку виконання судового рішення на 2 роки.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.02.2014 року (судді Марченко О.В., Васильченко Т.Ю., Дупляк О.М.) позов задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 1 741 451,85 грн., неустойки в сумі 74 142,16 грн., 1 237,33 грн. інфляційних сум та 3% річних в сумі 15 571,94 грн. та водночас відстрочено виконання рішення до 03.02.2016 року.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2014 року (судді Отрюх Б.В., Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.) зазначене рішення суду першої інстанції в частині відстрочення його виконання змінено та постановлено відстрочити виконання рішення господарського суду міста Києва від 03.02.2014 року на 1 рік.

У касаційній скарзі позивач вважає, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними рішення в частині надання відстрочки виконання рішення суду скасувати, та відмовити у задоволенні заяви відповідача про надання відстрочки виконання рішення суду.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач вважає, що постанова апеляційного господарського суду є законною та просить залишити її без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Оскільки позивачем судові рішення в частині позову про стягнення заборгованості не оскаржуються, а тому в цій частині вони не переглядаються судом касаційної інстанції.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що звертаючись до суду першої інстанції з заявою про надання відстрочки на 2 роки відповідач посилається на скрутний фінансовий стан, що ускладнює вчасне проведення розрахунків з контрагентами, жорсткий графік зобов'язань щодо погашення наявної заборгованості та можливість виникнення загрози банкрутства.

Суд першої інстанції відстрочивши виконання рішення до 03.02.2016 року виходив з поданої відповідачем консолідованої фінансової звітності незалежного аудиту за 2012 рік, наявності значної кредиторської заборгованості та врахував, що в умовах економічної кризи прибутки відповідача від основного виду діяльності, яким є будівництво нерухомості, зменшилися, що не дає фінансової можливості проводити розрахунки з постачальниками.

Водночас, висновок апеляційного господарського суду про зміну рішення суду першої інстанції в частині відстрочки виконання судового рішення, та надання такої відстрочки на 1 рік мотивовано врахуванням можливих негативних наслідків для відповідача при виконанні рішення у встановлений строк, і позивача при затримці виконання рішення, а також тим, що відстрочення сплати заборгованості надасть можливість відповідачу здійснити заходи з належного виконання зазначеного судового рішення.

Відповідно до п. 6 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право розстрочити або відстрочити виконання рішення.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 84 ГПК України суд у мотивувальній частині рішення повинен вказати обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Отже, виходячи із наведеного, законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочку чи розстрочку виконання судового рішення з об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Економічна криза в державі становить один із можливих ризиків підприємницької діяльності, не є незвичайною і не прогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки.

Кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб'єкта підприємницької діяльності, з яким він уклав договір.

У статті 193 Господарського кодексу України зазначається, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В силу статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Проте, суди попередніх інстанцій приймаючи рішення про задоволення заяви про відстрочку не навели належного обґрунтування доведеності заявником наявності виняткових обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.