ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 березня 2014 року Справа № 911/990/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Дунаєвської Н.Г.суддівГольцової Л.А. (доповідач), Мележик Н.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Київської областіна рішення та на постановуГосподарського суду Київської області від 05.09.2013 Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2013у справі№ 911/990/13господарського судуКиївської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Крокус"доГоловурівської сільської ради Бориспільського району Київської областіпровизнання права власностіза участю представників сторін:
позивача: Некипілий С.М., дов. від 14.03.2014;
відповідача: повідомлений, але не з'явився;
прокурора: Гудименко Ю.В., прокурор відділу Генеральної прокуратури України, посв. №014715 від 21.01.2013;
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Київської області від 05.09.2013 у справі №911/990/13 (суддя Ярема В.А.) позовні вимоги задоволено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2013 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Тарасенко К.В., судді - Рєпіна Л.О., Сулім В.В.) рішення Господарського суду Київської області від 05.09.2013 у справі № 911/990/13 залишено без змін.
Не погоджуючись із вказаними судовими актами, Заступник прокурора Київської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Відзиви на касаційну скаргу не надходили, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.
Рішенням Головурівської сільської ради від 14.03.1997 №53 передано ВАТ "Головурівське" у колективну власність 1718,7 га земель, та надано у постійне користування 611,0 га земель у складі: резервного фонду 151,9 га, водного фонду 102,1 га, лісового фонду 117,0 га, природоохоронного значення 240,0 га, про що оформлено відповідні Державні акти.
Протягом 2001-2003 років між ВАТ "Головурівське" та ТОВ "Крокус" укладено ряд договорів купівлі-продажу щодо переходу права власності на нерухоме майно (будівлі, споруди) сільськогосподарського призначення.
КП Бориспільської районної ради Бориспільського районного "БТІ" у 2001-2004 роках на підставі зазначених договорів за позивачем зареєстровано право власності на відповідні об'єкти нерухомості та видано технічні паспорти на відповідні будівлі.
Суди з'ясували- ВАТ "Головурівське" є припиненим, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 26.10.2012.
ТОВ "Крокус" листом від 25.12.2012 № 52 звернулось до Головурівської сільської ради, в якому, посилаючись на норми ст. 132 ЦК УРСР, ст.ст. 12, 120, 126, п. 12 Перехідних положень ЗК України, зазначило про набуття товариством права власності на земельну ділянку площею 55,2226 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах с.Головурів Головурівської сільської ради Бориспільського району Київської області з підстав укладення вищезазначених договорів та просило прийняти рішення щодо підтвердження права власності та надання дозволу на складання технічної документації по виготовленню Державного акта на право власності на зазначену земельну ділянку.
Однак, відповідач листом від 10.01.2013 № 2-10-03 повідомив позивача про відсутність можливості надати дозвіл на складання технічної документації із землеустрою щодо виготовлення Державного акта на право власності на відповідну земельну ділянку, оскільки ст. 120 ЗК України такого обов'язку на сільську раду не покладено. Крім того, позивач зазначив, що товариством не надано доказів,які підтверджують розмір земельної ділянки, необхідний для обслуговування відповідного нерухомого майна.
Звертаючись до суду з позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог), позивач просив, як вірно зазначили суди, визнати право власності на земельні ділянки за ТОВ "Крокус" загальною площею 54,5202 га для ведення товарного сільського виробництва в межах с.Головурів Головурівської сільської ради Бориспільського району Київської області.
Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень ст.ст. 328, 334, 377, 655 ЦК України, ст. 120 ЗК України, ст.ст. 173, 175, 193 ГК України та, врахувавши висновки земельно-технічної експертизи, якою визначено розмір (площу) земельної ділянки, необхідної для розміщення та обслуговування об'єктів нерухомого майна (будівель і споруд), задовольнив позовні вимоги в повному обсязі, визнавши за позивачем право власності на земельні ділянки загальною площею 54,5202 га для ведення товарного сільського виробництва в межах с.Головурів Головурівської сільської ради Бориспільського району Київської області.
Втім, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.
Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.
Відповідно абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).
Сервисы для юристов