Постанова ВГСУ від 26.03.2014 року у справі №904/9264/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2014 року Справа № 904/9264/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Козир Т.П. Губенко Н.М.,, Іванової Л.Б. (доповідач),розглянувши касаційну скаргуДержавного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція"на ухвалу та постановуГосподарського суду Дніпропетровської області від 29.11.2013 Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.01.2014 у справі№ 904/9264/13 Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомДержавного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція"до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтобудсервіс"простягнення 2945151 грн.за участю представників сторін:

позивача: Близнюкова С.І., дов. від 28.03.2013 б/н

відповідача: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтобудсервіс" про стягнення збитків у сумі 2945151 грн.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.11.2013 у справі № 904/9264/13 (суддя Кеся Н.Б.) позовна заява та додані до неї документи були повернуті без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 63 Господарського процесуального кодексу України.

Не погоджуючись з ухвалою місцевого господарського суду, Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" звернулося до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило зазначену ухвалу скасувати та направити справу на розгляд по суті до суду першої інстанції.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.01.2014 у справі № 904/9264/13 (колегія суддів у складі: головуючого судді Чохи Л.В., суддів Герасименко І.М., Чимбар Л.О.) апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 29.11.2013 залишено без змін.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.01.2014 і ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 29.11.2013 у цій справі та направити справу на розгляд по суті до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права.

Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач не скористався передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтобудсервіс" про стягнення з відповідача на користь позивача збитків на підставі договорів поставки продукції: № 258(2)04УК від 11.05.2004 року; № 274(2)04УК від 17.05.2004 року; № 321(2)04УК від 04.06.2004 року; № 458(2)04УК від 04.08.2004 року; № 310(2)06УК від 20.10.2006 року; № 25(2)07УК від 09.02.2007 року; № 193(2)07УК від 11.06.2007 року; № 195(2)07УК від 11.06.2007 року; № 196(2)07УК від 11.06.2007 року; № 197(2)07УК від 11.06.2007 року; № 198(2)07УК від 11.06.2007 року; № 489(2)07УК від 22.10.2007 року; № 490(2)07УК від 22.10.2007 року; № 498(2)07УК від 26.10.2007 року; № 499(2)07УК від 26.10.2007 року; № 500(2)07УК від 26.10.2007 року; № 516(2)07УК від 07.11.2007 року; № 534(2)07УК від 15.11.2007 року; № 8(2)08УК від 22.01.2008 року.

Повертаючи позовну заяву Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" без розгляду, місцевий господарський суд зазначив, що в позовній заяві об'єднано вимоги про стягнення збитків, що виникли за 19 окремими договорами і сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін та суттєво утруднить вирішення спору, оскільки їх розгляд потребує дослідження обставин виникнення збитків за кожним договором окремо, що не вбачається можливим в одному провадженні.

Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, апеляційний господарський суд виходив з того, що договори, на підставі яких заявлено позов, мають різні умови, а саме: асортимент продукції, строки поставки, санкції за неналежне виконання зобов'язань, тощо; вимоги позивача ґрунтуються на різних доказах: видаткових накладних, актах про неналежну якість продукції або про її невідповідність умовам договору; постанова Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 04.02.2013 по справі № 1/331/107/13, на яку позивач посилається як на спільний доказ, в силу положень ст. 35 Господарського процесуального кодексу України не звільняє від доказування у загальному порядку обставин отримання товару, його неналежної якості та невідповідності вимогам договорів, фактів спричинення збитків та їх розміру за кожним договором.

За таких обставин суд, апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів вважає такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій обґрунтованими, а тому не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових актів, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 58 Господарського процесуального кодексу України в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

Суддя має право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або в рішенні.

Підставами позову є фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача, а отже, за змістом вищевказаної норми ГПК України, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких ґрунтуються ці вимоги. Також, можна об'єднати вимоги, якщо обставини, на яких вони ґрунтуються, підтверджуються тими самими доказами.

Доказами в господарському судочинстві є будь-які відомості, отримані у визначеному законом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення осіб, що беруть участь у справі, та інші обставини, які мають значення для правильного розгляду справи.

Пунктом 5 частини 1 статті 63 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо порушено правила поєднання вимог або об'єднано в одній позовній заяві кілька вимог до одного чи кількох відповідачів і сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору.

Таким чином, вищенаведеними положеннями процесуального закону визначено право позивача об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

Однак, згідно з нормами п. 5 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України навіть у випадку, коли позивач правомірно об'єднав вимоги, пов'язані між собою, суд вправі повернути позовну заяву, якщо вважатиме, що сумісний розгляд об'єднаних вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору.

Враховуючи те, що для правильного вирішення спору у цій справі суд повинен по кожному окремому договору дати правову оцінку та дослідити обставини отримання товару, його неналежної якості та невідповідності вимогам договорів, факти спричинення збитків та їх розміру за кожним договором, що за оцінкою судів попередніх інстанцій перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін та суттєво утруднить вирішення ними спору по суті, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди, скориставшись у зв'язку з цим правом повернути позовну заяву без розгляду, діяли у відповідності з приписами п. 5 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, твердження скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права є необґрунтованим і безпідставним та не знайшли свого підтвердження за наслідками розгляду касаційної скарги Вищим господарським судом України.