ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 лютого 2015 року Справа № 910/15642/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді:Дроботової Т.Б., суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. (доповідач)розглянувши касаційну скаргу Київської міської радина постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.11.2014у справі№ 910/15642/14 Господарського суду міста Києваза позовомПриватного підприємства "Метал-Сервіс"доКиївської міської радитретя особаГромадська організація "Київська міська спілка автомобілістів"провнесення змін до договору оренди земельної ділянки
Згідно з Розпорядженням Вищого господарського суду України №03-05/286 від 25 лютого 2015 року для розгляду касаційної скарги у цій справі сформовано колегію суддів у складі: Дроботової Т.Б. (головуючого), Гоголь Т.Г., Швеця В.О.
за участю представників сторін від:
позивача: Прокопенко І.В. (директор),
відповідача: Тхорик С.М. (дов. від 08.12.2014),
третьої особи: не з'явилися, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги
ВСТАНОВИВ:
Приватне підприємство "Метал-Сервіс" звернулося з позовом до Київської міської ради, в якому, з урахуванням зміни предмета позову, просило внести зміни до нової редакції договору оренди землі, викладеній в угоді про поновлення та про внесення змін та доповнень до договору оренди земельної ділянки від 03.09.2013, шляхом виключення умови із пункту 8 договору щодо зобов'язання орендарів перерахувати місту кошти через Головне управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) як компенсацію витрат за інженерну підготовку та гідронамив території. Позовні вимоги обґрунтовані зміною законодавства України, що регулює правовідносини сторін, в частині заборони органам місцевого самоврядування вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. При цьому позивач посилався на приписи статті 40, пункту 7 Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статті 652 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.08.2014, ухваленим суддею Підченко Ю.О., позов задоволено. Вмотивовуючи рішення суд виходив з того, що норми Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності в частині заборони органам місцевого самоврядування вимагати передачі матеріальних або нематеріальних активів, крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, розповсюджується і на відносини сторін у справі, що виникли до набрання вказаним законом чинності. Водночас суд визнав доведеним наявність істотної зміни обставин, як підстави для внесення змін до договору оренди земельної ділянки. При цьому суд керувався приписами статті 40, пункту 7 Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статті 652 Цивільного кодексу України.
Київський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Гончарова С.А. - головуючого, Самсіна Р.І., Скрипки І.М., постановою від 12.11.2014 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Київська міська рада звернулася з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на безпідставне неврахування судами чинності рішення Київської міської ради від 21.12.2006 № 374-431, на підставі якого сторонами у 2007 році було укладено договір оренди земельної ділянки та за умови виконання пункту 3.11. цього рішення, який співпадає з оспорюваною позивачем умовою договору. Також скаржник зазначає про те, що укладаючи нову редакцію договору оренди землі від 03.09.2013, що є предметом спору, позивач був обізнаний про дію Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". З огляду на що, на думку скаржника, суди дійшли помилкового висновку про наявність усіх умов, визначених статтею 652 Цивільного кодексу України, як підстави для внесення змін до договору. При цьому скаржник посилається на порушення судами приписів статей 627, 628, 652 Цивільного кодексу України, статей 93, 116, 124 Земельного кодексу України, статті 40, пункту 7 Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представників позивача та відповідача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що рішенням Київської міської ради № 374/431 від 21.12.2006 "Про передачу земельної ділянки" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано Громадській організації "Київська міська спілка автомобілістів" та Приватному підприємству "МЕТАЛ-СЕРВІС", за умови виконання пункту 3 цього рішення, в спільну короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку площею 1,91 га для будівництва, житлового комплексу з об'єктами побутової та адміністративної інфраструктури та підземним паркінгом на просп. Героїв Сталінграда, 2-б в Оболонському районі міста Києва за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування. Пунктом 3.11. вказаного рішення на Приватне підприємство "МЕТАЛ-СЕРВІС" та Громадську організацію "Київська міська спілка автомобілістів" покладено обов'язок перерахувати місту кошти через Головне управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) як компенсацію витрат за інженерну підготовку та гідронамив території. Також судами установлено, що 19.01.2007 між Київською міською радою, Громадською організацією "Київська міська спілка автомобілістів" та Приватним підприємством "МЕТАЛ-СЕРВІС" на підставі зазначеного рішення укладено відповідний договір оренди земельної ділянки. Згідно з пунктом 8.4. договору (в редакції угоди про поновлення та внесення змін та доповнень до договору оренди земельної ділянки від 03.09.2013) Приватне підприємство "МЕТАЛ-СЕРВІС" та Громадська організація "Київська міська спілка автомобілістів" зобов'язались перерахувати місту кошти через Головне управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) як компенсацію витрат за інженерну підготовку та гідронамив території. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Приватного підприємства "Метал-Сервіс" до Київської міської ради про внесення змін до нової редакції договору оренди землі від 03.09.2013, шляхом виключення умови із пункту 8 договору щодо зобов'язання орендарів перерахувати місту кошти через Головне управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) як компенсацію витрат за інженерну підготовку та гідронамив території. Підставою позову, з посиланням на приписи статті 40, пункту 7 Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та статті 652 Цивільного кодексу України, визначено зміну законодавства України, що регулює правовідносини сторін. Ухвалюючи рішення у справі, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку про невідповідність спірної умови договору чинному законодавству, що регулює правовідносини сторін. Проте, колегія суддів такий висновок судів визнає передчасним з огляду на наступне. Згідно зі статтею 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до частин 1-3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Частиною 1 статті 652 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Частиною 2 статті 652 цього Кодексу встановлено, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Отже, закон пов'язує можливість зміни договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 вказаного Кодексу, при істотній зміні обставин. Відповідно до частин 1 та 2 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону; замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Частиною 7 статті 40 цього ж Закону, визначено, що органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 30 цього Закону. Пунктом 7 розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що будь які рішення органу місцевого самоврядування про надання замовником будівництва будь-яких послуг, передачу активів у будь-якій формі (матеріальній чи нематеріальній), передачу частини (відсоткової частки) площ, прийнятих в експлуатацію об'єктів містобудування, крім пайової участі, прийняті до набрання чинності цим Законом, які на поточний момент не виконані у повному обсязі замовниками будівництва, підлягають приведенню у відповідність із цим Законом. При цьому вказаний Закон не передбачає звільнення забудовників від зобов'язань, які виникли за раніше укладеними договорами, а лише передбачає можливість існування цих зобов'язань виключно в грошовій формі. Водночас, покладаючи в основу прийнятих рішень висновок про наявність істотних обставин для зміни спірного договору, судами попередніх інстанцій не досліджено обов'язкової наявності чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 вказаного Кодексу, як підстави для внесення змін до договору. При цьому судами не спростовано і доводи відповідача, перелічені в касаційній скарзі. З огляду на те, що судами не з'ясовано відповідних обставин, що входять до предмету доказування в даній справі, з якими пов'язане законне вирішення спору по суті та не вжито заходів для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, а тому судові акти прийняті за неповно з'ясованими обставинами справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору. За приписами статті 84 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин тощо. Судові рішення у справі наведеним вимогам не відповідають. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. При новому розгляді справи судові необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Київської міської ради задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.11.2014 у справі № 910/15642/14 Господарського суду міста Києва і рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2014 скасувати.
Матеріали справи скерувати для нового розгляду до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя: Т. Дроботова
Судді: Т. Гоголь
В. Швець
Сервисы для юристов