Постанова ВГСУ від 25.10.2016 року у справі №904/810/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2016 року Справа № 904/810/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І., - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Мачульського Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕРІПАК"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.07.2016у справі№ 904/810/14 Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Дезцентр Плюс"доТовариства з обмеженою відповідальністю "СТЕРІПАК"про стягнення 174925,12 грн.

за участю представників: позивача не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належно)відповідача не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належно)

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дезцентр Плюс" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стеріпак" про стягнення 174925,12 грн. заборгованості (з урахуванням клопотання про зменшення розміру позовних вимог № 20 від 20.03.2014). Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу № 1/12 від 12.12.2012 щодо повного та своєчасного розрахунку за товар, поставлений відповідно до видаткових накладних № 182 від 05.08.2013 на суму 211371, 08 грн. та № 239 від 18.11.2013 на суму 752 грн.

Відповідач відхилив позов, вказавши, що за результатами поставок та платежів протягом всього періоду існування договірних правовідносин заборгованість перед позивачем відсутня.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.05.2016 (суддя Дубінін І. Ю.) в задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.07.2016 (судді: Кощеєв І.М. - головуючий, Кузнецов В.О., Науменко І.М.) рішення місцевого господарського суду скасовано; прийнято нове рішення, яким позов задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стеріпак" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дезцентр Плюс" суму основного боргу у розмірі 174925,12 грн., суму судового збору у розмірі 3498,50 грн. та 3848,35 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Не погоджуючись з висновком апеляційного господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "СТЕРІПАК" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову у справі скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Так, скаржник вказує, що суд ґрунтує свої висновки на документах, які не відповідають положенням статті 36 Господарського процесуального кодексу України, не посвідчені належним чином, та оригінали яких не оглядались; відсутні належні докази подання документів разом з наданою позивачем заявою; суд апеляційної інстанції всупереч положенням частини третьої статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України відхилив клопотання відповідача про витребування необхідних та належних доказів по справі; суд порушив положення статей 525, 526 Цивільного кодексу України, стягнувши заборгованість за фактично оплачений товар.

Сторони не скористались процесуальним правом на участь у судовому засіданні касаційної інстанції своїх представників; відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, договорів та інших правочинів. Відповідно за статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановили суди та вбачається з матеріалів справи, правовідносини сторін спору виникли у зв'язку з укладанням договору купівлі-продажу № 1/12 від 12.12.2012, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність, а покупець прийняти та оплатити товар в строк та на умовах, зазначених у даному договорі. Загальна вартість товару за договором обумовлюється сумами, зазначеними у видаткових накладних документах на кожну партію товару. Накладна є невід'ємною частиною даного договору (пункт 2.1. договору). Договір набирає чинності з дня його підписання, але в будь-якому випадку діє до повного виконання сторонами всіх зобов'язань.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що покупець зобов'язується оплатити партію доставленого товару протягом 60 (шестидесяти) календарних днів від дати доставки товару, вказаної у видатковій накладній.

Відповідно до пункту 7.2 договору за затримку платежів покупець сплачує пеню в розмірі 0,2% за кожний день затримки від суми заборгованості, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Місцевий господарський суд встановив, що за змістом видаткових накладних, наданих позивачем (наявні в матеріалах справи) впродовж дії договору № 1/12 від 12.12.2012 позивач передав відповідачу товар на загальну суму 965893,12 грн.

Остання поставка товару була здійснена позивачем 18 листопада 2013 року за видатковою накладною № 239 від 18.11.2013, а її оплату відповідачу належало здійснити до 18 січня 2014 року.

Відповідач здійснив розрахунок за отриманий товар на суму 790968,00 грн., в зв'язку з чим розмір заборгованості відповідача за цим договором за розрахунком позивача складає 174 925,12 грн.

Разом з тим, відповідач вказав, що накладні № 2266 від 14.12.2012, № 2291 від 27.12.2012 та № 2284 від 28.12.2012 підписані не директором товариства ОСОБА_6, а відтак, ці накладні підтверджують отримання відповідачем товару за цими накладними.

Висновком експерта № 70/04-792 від 19.11.2014 за результатами експертизи, проведеної Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром ГУМВС України в Дніпропетровській області на підставі ухвали господарського суду зазначено, що:

1. Підпис у графі "Отримав (ла) За довіреністю" видаткової накладної № 2266 від 14.12.2012 - виконаний не ОСОБА_6, а іншою особою.

2. Підпис у графі "Отримав (ла) За довіреністю" видаткової накладної № 2291 від 27.12.2012 - виконаний не ОСОБА_6, а іншою особою.

3. Підпис у графі "Отримав (ла) За довіреністю" видаткової накладної № 2284 від 28.12.2012 - виконаний не ОСОБА_6, а іншою особою.

4. Підписи у графах "Отримав (ла) За довіреністю" видаткових накладних №: 2266 від 14.12.2012, 2291 від 27.12.2012, 2284 від 28.12.2012 - виконані не ОСОБА_6, а іншою особою, або (особами).