Постанова ВГСУ від 25.10.2016 року у справі №904/2191/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2016 року Справа № 904/2191/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І., - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Кравчука Г.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Контракт Продрезерв 5"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.06.2016у справі№ 904/2191/16 Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомВідділу освіти Красногвардійської районної у місті Дніпропетровську радидоТовариства з обмеженою відповідальністю "Контракт Продрезерв 5"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державна фінансова інспекція в Дніпропетровській областіпростягнення 23 496,75 грн.

за участю представників: позивача не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належно)відповідача не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належно)третьої особине з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належно)

ВСТАНОВИВ:

Відділ освіти Красногвардійської районної у місті Дніпропетровську ради звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Контракт Продрезерв 5" про стягнення 23496,75 грн. Позов вмотивовано тим, що за наслідками поведеної Державною фінансовою інспекцією в Дніпропетровській області перевірки державних закупівель встановлено факт проведення відділом освіти зайвих виплат через завищення відповідачем вартості наданих послуг у розмірі 23496,75 грн, які підлягають стягненню з відповідача на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідач заперечив проти позовних вимог.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.05.2016 (суддя Манько Г.В.) у справі № 904/2191/16 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Контракт Продрезерв 5" на користь Відділу освіти Красногвардійської районної у місті Дніпропетровську ради 23496,75 грн. та 1378 грн. судового збору.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.06.2016 (судді: Чимбар Л.В. - головуючий, Антонік С.Г., Сизько І.А.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову у даній справі, справу направити на новий розгляд. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме, суд першої інстанції всупереч приписам статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України не взяв до уваги обґрунтовані заперечення та доводи відповідача щодо належного виконання ним умов договору; заявлені позивачем вимоги не відповідають поняттю збитків в розумінні статті 22 Цивільного кодексу України та частини другої статті 224 Господарського кодексу України; суд апеляційної інстанції порушив процесуальне право відповідача брати участь у справі, не виконав вимоги статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

Сторони у справі не скористались процесуальним правом на участь у судовому засіданні касаційної інстанції свого представника; відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суди попередніх інстанцій встановили, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Контракт Продрезерв 5" та Відділ освіти Красногвардійської районної у місті Дніпропетровську ради уклали договори про закупівлю послуг харчування за державні кошти від 20.02.2015 № 39 та від 18.03.2015 № 49, за умовами яких учасник (відповідач) зобов'язується надати послуги харчування учнів пільгової категорії, учнів 1-4 класів, учнів у групах продовженого дня у навчальний період, учнів у літніх пришкільних таборах. Розділом 3 договорів встановлена ціна договору та вартість харчування одного учня.

Також суди встановили, що Державна фінансова інспекція в Дніпропетровській області провела перевірку державних закупівель позивача за період з 01.01.2015 по 31.05.2015 за процедурами закупівель " 56.29.2 - Послуги їдалень (харчування учнів пільгової категорії, учнів 1-4 класів, учнів у групах продовженого дня у навчальний період, учнів у літніх пришкільних таборах) 56.29.20.00.00 - Послуги їдалень", за наслідками якої складено Акт перевірки державних закупівель відділу освіти Красногвардійської районної у місті Дніпропетровську ради № 31-22/6. Перевіркою встановлено, зокрема, порушення вимог частини першої статті 29 та частини першої статті 30 Закону України "Про здійснення державних закупівель" (чинного на час укладення договорів про закупівлю), що призвело до проведення зайвих виплат позивачем внаслідок завищення відповідачем вартості наданих послуг.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що факт завищення відповідачем вартості наданих послуг підтверджено актом перевірки, а відтак дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції вказані висновки підтримав.

Касаційна інстанція вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам закону.

Так, з матеріалів справи вбачається, що предметом позову в даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача зайво сплачених грошових коштів, а підставами позову позивач зазначив обставини щодо завищення відповідачем вартості наданих послуг та здійснення позивачем зайвих виплат поза умовами укладеного договору.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до статті 54 Господарського процесуального кодексу України, звертаючись до господарського суду, позивач вказує у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто, матеріально-правову вимогу та обставини, якими підтверджується її правомірність. Розглядаючи спір, господарський суд повинен встановити наявність саме тих обставин, які є істотними для даної справи, виходячи з заявлених позовних вимог, їх правового характеру.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України ("Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави"), на які покликався позивач, є складовою частиною Книги п'ятої Цивільного кодексу України "Зобов'язальне право".

Відповідно до приписів статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Відповідно до частини 3 статті 1212 названого вище Кодексу положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до змісту статті 1212 Цивільного кодексу України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

Водночас, суди обох інстанцій встановили, що правовідносини сторін з оплати наданих послуг виникли з договорів про закупівлю послуг харчування за державні кошти, в яких, серед іншого, встановлено ціну договору та вартість харчування одного учня.

Таким чином, розглянувши спір, господарські суди попередніх інстанцій не звернули уваги на підстави заявленого позивачем позову, внаслідок чого застосували норму закону, яка не регулює правовідносини сторін спору, не врахувавши при цьому, що предметом доказування в даній справі, враховуючи зміст позовних вимог, є встановлення наявності або відсутності факту порушення позивачем саме договірних зобов'язань.