Постанова ВГСУ від 25.05.2016 року у справі №910/24760/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2016 року Справа № 910/24760/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя : Данилова Т.Б. (доповідач)

судді: Данилова М.В., Гоголь Т. Г.

розглянувши матеріали касаційної скаргипублічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 15.02.2016р. у справі господарського суду№910/24760/15 міста Києваза позовомкомунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району"допублічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"про за участю представників сторін: позивача - відповідача -розірвання договору пр. Лєгостаєв І.В. - дов. №40-Д від 04.03.16р. пр. Герасименко І.В. - дов. №3 від 12.04.16р.

У зв'язку з перебуванням судді Яценко О.В. на навчанні з підвищення кваліфікації розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 18.04.2016р. №08.03-04/1208 було призначено автоматичну зміну складу колегії судів у справі №910/24760/15, відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 19.04.2016р. сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Данилова Т.Б. (доповідач), судді Данилова М.В., Гоголь Т. Г.

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2015 року комунальне підприємство "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) про розірвання договору №05618/2-10 від 20.04.2005р., укладеного між комунальним підприємством "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" та публічним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал".

Позовні вимоги були вмотивовані тим, що у зв'язку із внесенням змін до Закону України "Про житлово-комунальні послуги" для позивача в силу приписів наведеного Закону стало неможливим виконання прийнятих на себе зобов'язань за договором №05618/2-10 від 20.04.2005р. на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі, у зв'язку тим, що позивач не є виконавцем послуг з постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі, не є балансоутримувачем та не є споживачем відповідних послуг. Одночасно, всі приміщення, в які здійснювалось водопостачання за договором №05618/2-10 від 20.04.2005р., передано на баланс комунального підприємства "Керуюча дирекція Шевченківскього району м.Києва". Отже, на думку позивача, спірний правочин має бути розірваний на підставі ст.652 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.11.2015р. (суддя Любченко М.О.), залишеними без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2016р. (судді Федорчук Р.В., Лобань О.І., Майданевич А.Г.) позовні вимоги задоволено, розірвано з моменту набрання рішенням законної сили договір №05618/2-10 від 20.04.2005р. на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі, укладений між комунальним підприємством "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" та публічним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал", посилаючись на обґрунтованість та доведеність позовних вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення і постанову та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що КП "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" є споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення і використовує питну воду для власних потреб, а також, що спірний договір був предметом розгляду у справі №910/26579/14, і в якій прийнято рішення про відмову в розірванні договору.

В додаткових поясненнях до касаційної скарги касатор ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" посилається на судову практику місцевих і апеляційних судів, а також на розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 14.08.2015р. №791.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 14.08.2015р. №791 відсутнє в матеріалах справи і не було предметом розгляду в судах попередніх інстанцій, тому на підставі ст.1117 ГПК України додані документи касаційним судом не розглядаються і не враховуються при розгляді касаційної скарги, а приєднуються до матеріалів справи.

У запереченнях на касаційну скаргу КП "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" проти доводів касаційної скарги заперечує, вважає судові рішення законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Заслухавши присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 20.04.2005р. між комунальним підприємством "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" (абонент) та відкритим акціонерним товариством Акціонерна компанія "Київводоканал" (найменування якого змінено на публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал") (постачальник) було укладено договір №05618/2-10 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі, відповідно до якого постачальник зобов'язався надавати абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред'явленого абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізацій міста Києва приймати від нього стічні води відповідно до Правил приймання стічних вод у систему каналізації міста Києва, а абонент зобов'язався здійснювати своєчасну оплату наданих йому послуг на умовах правочину, дотримуватись порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлений Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджених Наказом №65 від 01.07.1994р. Держжитлокомунгоспу України, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 22.07.1994р. за №165/374, Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених Наказом №37 від 19.02.2002р. Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 26.04.2002р. за №403/6691, а також дотримуватись норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, що виникають за договором.

В процесі виконання спірного договору сторонами було складено дислокації будівель та споруд житлової і нежитлової забудови, до яких на підставі означеного договору здійснювалось водопостачання та приймання стічних вод. Протягом строку дії договору до переліку об'єктів нерухомого майна неодноразово вносились зміни та уточнення.

Договір укладається строком на один рік і набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Договір вважається пролонгованим на новий строк, якщо за двадцять днів до припинення його дії жодна зі сторін письмово не повідомить іншого контрагента про його припинення (п.7.1 договору №05618/2-10 від 20.04.2005р.).

Судами встановлено, що сторонами було підтверджено обставини щодо чинності договору №05618/2-10 від 20.04.2005р. та факт його пролонгації на підставі п.7.1 не спростовано.

Приймаючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що згідно із ч.ч.2, 3, 4 ст.188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором; сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду; у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч.2 ст.652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин.