ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 квітня 2016 року Справа № 910/18514/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Карабаня В.Я. - головуючого, Ковтонюк Л.В., Чернова Є.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційноїскаргипублічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"напостанову Київського апеляційного господарського суду від 29.02.2016у справігосподарського суду міста Києва №910/18514/15за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю виробниче об'єднання "Каскад" допублічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"простягнення 1 966 012,49грн.,за участю представників сторін:
від позивача - Павлова О.В.,
від відповідача - Василенко Н.В.,
У С Т А Н О В И В:
17.07.2015 товариство з обмеженою відповідальністю виробниче об'єднання "Каскад" звернулися до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" 1 966 012,49грн., з яких: 532 908,66грн. пені, 101 922,42грн. штрафу, 1 103 810,90грн. інфляційних втрат, 227 370,51грн. 3% річних.
Рішенням господарського суду міста Києва від 26.10.2015 (суддя Мельник В.І.) у задоволенні позову відмовлено мотивуючи спливом строку позовної давності для звернення до суду із зазначеними вимогами.
Постановою Київського апеляційного господарського суду (судді Майданевич А.Г., Лобань О.І., Федорчук Р.В.) рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким відповідні вимоги задоволено, присуджено до стягнення з ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на користь ТОВ виробниче об'єднання "Каскад" 1 103 810,90грн. інфляційних втрат та 123 465,73грн. 3% річних. У решті позовних вимог відмовлено через їх необгрунтованість.
У касаційній скарзі публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" посилалися на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконної постанови, яку просили скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. Заявник зазначав, що позовна давність не була перервана заявленням позову в іншій справі, в якій не заявлялись вимоги про стягнення інфляційних втрат, штрафу та 3-х % річних.
Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обгрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення вимог скарги виходячи з наступного.
Як установлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, рішенням господарського суду міста Києва від 23.12.2014 у справі №910/22856/14, яке набрало чинності 24.03.2015, з відповідача на користь позивача, за невиконання умов укладеного у спрощений спосіб договору на виконання ремонтно-будівельних робіт щодо оплати виконаних робіт, стягнуто 1 456 034,63грн. заборгованості з оплати здійснених підрядних робіт. На стадії виконавчого провадження 25.05.2015 відповідачем було сплачено зазначену суму заборгованості.
Відмовляючи в задоволенні позову, господарський суд першої інстанції виходив із того, що вимоги про сплату 3% річних, штрафу, пені та інфляційних сум у розумінні положень статей 549, 625 Цивільного кодексу України, є додатковими до вимог про сплату основного боргу, та зі спливом позовної давності до основної вимоги, згідно ст.266 ЦК України, позовна давність спливає і до додаткової вимоги. Звернувшись 17.07.2015 до суду з позовом про стягнення інфляційних, 3-х відсотків, штрафу та пені, нарахованих на прострочений борг, який виник у 2012 році, позивач пропустив строк позовної давності. Зазначений строк сплинув у червні-липні 2015 року щодо вимог про стягнення збитків від зміни індексу інфляції і 3% річних, та у червні-липні 2013 року стосовно вимог про стягнення штрафу та пені, відповідно.
Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, суд другої інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, дійшов висновку про необхідність часткового скасування ухваленого рішення від 26.10.2015 та задоволення позову в частині вимог про стягнення 1 103 810,90грн. інфляційних втрат та 123 465,73грн. 3% річних.
Предметом касаційного перегляду є вимоги про стягнення інфляційної складової боргу та 3% річних за наступні періоди: з 17.07.2012 по 25.05.2015 згідно акту приймання виконаних будівельних робіт за травень 2012 року; з 14.08.2012 по 25.05.2015 згідно акту приймання виконаних будівельних робіт за червень 2012 року; з 21.08.2012 по 25.05.2015 згідно акту приймання виконаних робіт за червень 2012 року.
Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.264 Цивільного кодексу України позовна давність переривається у разі пред'явлення позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
У жовтні 2014 року в зв'язку зі зверненням позивача до суду з позовом про стягнення суми основної заборгованості у справі №910/22856/14, строк позовної давності було перервано. Беручи до уваги те, що зазначене рішення вступило в законну силу і перебіг позовної давності почався заново, звернення позивача 17.07.2015 до суду з позовом про стягнення інфляційних і 3% річних за період з 17.07.2012 по 25.05.2015 відбулося у межах строків позовної давності, а тому, зважаючи на обгрунтованість вимог позивача та правильність його розрахунків, позов у відповідній частині підлягає задоволенню.
Із аналізу положень статті 264 ЦК України убачається, що позовна давність - це строк, у межах якого позивач має право скористатися правом на судовий захист своїх прав та інтересів. Тому звернувшись із цим позовом до суду після ухвалення рішення у справі №910/22856/14, яким позовні вимоги задоволено та яке набрало законної сили, позивач у повній мірі скористався своїм правом на судовий захист.
Таким чином, висновок апеляційного господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення 1 103 810,90грн. інфляційних втрат та 123 465,73грн. 3% річних є законним, обгрунтованим, відповідає вимогам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи. Доводи касаційної скарги про сплив строку позовної давності та наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову суперечать положенням ст.264 ЦК України.
Належних обґрунтувань, із посиланням на норми права, які б спростовували висновки суду апеляційної інстанції, заявником не наведено, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваної постанови, при ухваленні якої здійснено всебічний, повний та об'єктивний розгляд у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, надано належну правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам й твердженням сторін, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених статтями 1115, 1117 ГПК України, а тому підстави для зміни або скасування ухваленої у цій справі постанови відсутні.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.02.2016 у справі №910/18514/15 господарського суду міста Києва - без змін.
Головуючий суддяВ.Я. Карабань СуддяЛ.В. Ковтонюк СуддяЄ.В. Чернов
Сервисы для юристов