Постанова ВГСУ від 25.02.2015 року у справі №910/1713/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2015 року Справа № 910/1713/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Гончарука П.А. (головуючого, доповідача),

Кондратової І.Д.,

Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного агентства резерву України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 9 грудня 2014 року у справі № 910/1713/14 за позовом Державного підприємства "Одеська залізниця" до Державного агентства резерву України про стягнення суми, -

Встановив:

У лютому 2014 року державне підприємство "Одеська залізниця" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Державного агентства резерву України про стягнення 435158,61 грн. боргу, що виник внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № ОД/НР-03-670-НЮ від 29 квітня 2003 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16 жовтня 2014 року (з урахуванням додаткового рішення від 25 грудня 2014 року), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 9 грудня 2014 року, позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 435158,61 грн. основного боргу, 8703,20 грн. судового збору, 18900 грн. витрат з проведення судової бухгалтерської експертизи.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити оскаржуване судове рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, вказуючи на безпідставність викладених в ній доводів.

Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення проти них, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, відповідно до Закону України "Про державний матеріальний резерв" від 24 січня 1997 року № 51/97-ВР, Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1997 року № 1129, Державним комітетом з державного матеріального резерву, правонаступником якого є Державне агентство резерву України, та державним підприємством "Одеська залізниця" 29 квітня 2003 року укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № ОД/НР-03-670-НЮ, за умовами якого комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з затвердженою номенклатурою у кількості та за вартістю згідно з актом форми № 1.

Згідно з п.п. 2.1, 3.1 договору зберігач зобов'язаний забезпечити належне зберігання цінностей і вести бухгалтерський облік на позабалансовому рахунку зберігача, а комітет зобов'язаний відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей згідно з погодженим зведеним кошторисом витрат між зберігачем та комітетом у межах асигнувань, передбачених на ці цілі.

Відповідно до п 4.1 договору відшкодування витрат за зберігання цінностей визначається згідно щорічно погодженого комітетом зведеного кошторису витрат зберігача, який здійснює відповідальне зберігання цих цінностей мобілізаційного резерву.

Пунктом 4.2 договору визначено, що кошторис розрахунку витрат на утримання цінностей, направлений зберігачем на погодження комітету, повинен бути розшифрований по всім статтям витрат, а також містити пояснювальну записку.

За умовами п. 4.3 договору зберігач надає комітетові щоквартально до 15 числа місяця, наступного за звітним, звіти про фактичні витрати за зберігання цінностей, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків на утримання цінностей мобілізаційного резерву за встановленою формою.

Оскільки відповідач не визначив розмір суми витрат на 2013 рік, позивач склав кошторис на 2013 рік та звітні документи щодо фактичних витрат на зберігання матеріальних цінностей державного мобілізаційного резерву на 2013 рік, виходячи з власних розрахунків середнього розміру суми витрат зберігання матеріальних цінностей на 1 м2 складського приміщення.

Позивачем неодноразово направлялися відповідачу звіти про витрати на зберігання матеріальних цінностей за 1, 2, 3 квартали 2013 року, проте, оскільки останнім вони були повернуті в зв'язку з їх непогодженням, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав і охоронюваних законом інтересів.

Розглядаючи заявлені вимоги, господарський суд першої інстанції, керуючись нормами ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 509, 530, 626, 627, 938, 946, 947 Цивільного кодексу України, п. 5 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв", враховуючи Порядок відшкодування підприємствам, установам, організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 532 від 12 квітня 2002 року, встановивши, що відповідно до висновку проведеної судової бухгалтерської експертизи № 5092/11558/11559/14-45 від 28 серпня 2014 року, який є належним та допустимим доказом у справі в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача на зберігання цінностей державного матеріального резерву за 1-3 квартали 2013 року в рамках виконання умов договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № ОД/НР-03-670-НЮ від 29 квітня 2003 року підтверджуються належним чином оформленими бухгалтерськими документами та обліковими регістрами підприємства, а сума понесених витрат становить 361452, 25 грн. (ПДВ - 72290,45 грн.); механізм розрахунку суми витрат позивача по відповідальному зберіганню мобілізаційного резерву відповідає Порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України № 532 від 12 квітня 2012 року, крім визначення суми понесених витрат за спожиту електроенергію Головним матеріально-технічним складом Одеської залізниці, та Порядку відшкодування залізницям України витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, узгодженому Держкомрезервом та Укрзалізницею 17 січня 2003 рок, дійшов висновку про обґрунтованість позову та необхідність його задоволення в повному обсязі.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, господарський суд другої інстанції, погодившись з висновками місцевого господарського суду, залишив оскаржуване рішення у справі без змін з тих же мотивів.

Висновок попередніх судових інстанцій про наявність правових підстав для задоволення вимог позивача в повному обсязі, оскільки матеріалами справи підтверджений факт порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасного відшкодування позивачу витрат за зберігання цінностей за 1-3 квартали 2013 року, що призвело до виникнення заборгованості відповідача перед позивачем, є законним, обґрунтованим, відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи.

Доводи касаційної скарги щодо порушення апеляційним господарським судом норм ст.ст. 22, 526 Цивільного кодексу України, ст.ст. 42, 43 Господарського процесуального кодексу України, п.п. 3, 6 Порядку відшкодування підприємствам, установам, організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, п. 17 постанови Пленуму Верховного суду України № 8 від 30 травня 1997 року "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" ґрунтуються на неправильному тлумаченні, розумінні положень цих статей, а тому, такі доводи не можуть бути підставою для зміни або скасування постановленого у справі оскаржуваного судового рішення.

З огляду на викладене, постанову апеляційної інстанції у справі слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ: