Постанова ВГСУ від 25.02.2015 року у справі №909/113/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2015 року Справа № 909/113/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіГончарука П.А.,суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіСтратієнко Л.В.,за участю прокурора Генеральної прокуратури України Гудименко Ю.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуІвано-Франківського міського споживчого товариствана постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.10.2014 рокуу справі № 909/113/14 Господарського суду Івано-Франківської областіза позовомІвано-Франківського міського споживчого товариствадоІвано-Франківської обласної спілки споживчих товариствза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Івано-Франківської міської радита за участюПершого заступника прокурора Івано-Франківської області провизнання права власності на нежитлові приміщення за набувальною давністю,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2014 року Івано-Франківське міське споживче товариство (надалі - позивач) звернулося до Івано-Франківської обласної спілки споживчих товариств (надалі - відповідач) з позовом, в якому просило суд визнати за ним право власності на будівлю цеху напівфабрикатів за набувальною давністю, оскільки, відповідачем було передано на баланс позивача спірне нерухоме майно, яким останній, відкрито та безперервно володіє протягом тривалого часу.

Відповідач позовні вимоги визнав та підтвердив факт передачі на баланс позивача будівлю цеху напівфабрикатів, за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Г.Артемовського, 3.

Івано-Франківська міська рада (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача) позовні вимоги не визнавала, посилаючись на те, що перебування спірного майна на балансі не визначає підстав знаходження цього майна у володінні підприємства.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 23.04.2014 року (суддя Михайлюк А.С.) позов задоволено повністю, визнано за Івано-Франківським міським споживчим товариством право власності за набувальною давністю на цех напівфабрикатів, загальною площею - 276,4 кв.м., що включає в себе наступні приміщення: І поверх літера "А" - приміщення площею - 124,9 кв.м.; 2 поверх літера "А" - приміщення площею 23,3 кв.м., а всього по літері "А", загальна площа приміщення складає - 148,2 кв.м.; І поверх літера "Б" - приміщення загальною площею - 66,4 кв.м; І поверх літера "В" - приміщення загальною площею - 61,8 кв.м., що знаходяться по вул. Г. Артемовського, 3 м. Івано-Франківськ.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивач добросовісно набув права на спірне нерухоме майно, відкрито та безперервно ним володіє впродовж тридцяти років, не приховував факту знаходження майна в його володінні, а тому наявні підстави згідно з ст. 344 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) для визнання за ним права власності на спірний об'єкт за набувальною давністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.10.2014 року (судді: Кравчук Н.М., Гнатюк Г.М., Мирутенко О.Л.) рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23.04.2014 року у справі № 909/113/14 скасовано, прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено повністю.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем належними та допустимими доказами в розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) не підтверджено тих обставин, які мають значення для справи та надають йому право звернення до суду з позовом про визнання за ним права власності на нерухоме майно за набувальною давністю згідно ст. 344 ЦК України

В касаційній скарзі позивач просив скасувати постанову апеляційного господарського суду, залишивши в силі рішення місцевого суду, посилаючись на те, що постанова винесена з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення прокурора Генеральної прокуратури України, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

Виходячи зі змісту цієї статті, обставинами, які мають значення для справи і які повинен довести позивач, є такі:

- майно може бути об'єктом набувальної давності;

- добросовісність володіння;

- відкритість володіння;

- давність володіння та його безперервність;

- належність на праві власності майна іншій особі;

- відсутність інших осіб, які претендують на це майно;

- відсутність титулу (підстави) у позивача для володіння майном та набуття права власності.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або особа, яка вважає себе власником майна. При цьому, ця особа має не визнавати або оспорювати це право позивача, і між сторонами має існувати спір про право, який суд вирішує в порядку позовного провадження. Позов про право власності за давністю володіння не може пред'являти законний володілець, тобто особа, яка володіє майном по волі власника, крім випадків визначених у ч. 3 ст. 344 ЦК України. Отже, встановлення власника майна і його волі щодо передачі майна у володіння є обставинами, що мають юридичне значення для правильно вирішення спору у справі про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.

При ухваленні судових рішень суди належним чином не перевірили і не дали оцінки цим обставинам, не з'ясували чи є Івано-Франківська обласна спілка споживчих товариств належним відповідачем у цій справі і не перевірили чи існує між сторонами спір про право.

Вказане свідчать про неповне з'ясування судами обставини справи, що мають юридичне значення для правильно вирішення спору у справі, та порушення норм процесуального законодавства, зокрема, ст. 43 ГПК України.

За таких обставин ухвалені судові рішення підлягають скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід урахувати наведене, з'ясувати характер спірних правовідносин, права та обов'язки сторін у справі, встановити фактичні обставини справи і, в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти законне та обґрунтоване рішення

Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, п. 3 ст. 1119, ст. ст. 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України