Постанова ВГСУ від 25.02.2014 року у справі №910/14199/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2014 року Справа № 910/14199/13 Вищий господарський суду України в складі колегії

Овечкін В.Е. - головуючого, Васищак І.М., Чернов Є.В.за участю представників: ПуАТ "Райффайзен банк Аваль" Тов "Виробниче об'єднання "Укрфарм" розглянув касаційну скаргу Семеняк В.В. Абросімов С.С. товариства з обмеженою відповідальністю "Альфафарм" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12 грудня 2013у справі№ 910/14199/13 господарського суду міста Києваза позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Альфафарм" до третя особапублічного акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль" товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання "Укрфарм" провизнання договору поруки недійснимВ С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду м. Києва від 16.09.2013 р. (суддя Самсін Р.І.) в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору поруки відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2013 р. (судді: Шапран В.В., Буравльов С.І., Андрієнко В.В.) рішення господарського суду м. Києва від 16.09.2013 р. залишено без зміни.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфафарм" в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав порушення норм матеріального права, позов задовольнити.

Скаржник доводить порушення судом ст.ст. 548, 553 ЦК України, пункт 1.1 договору поруки № 12/14/1017 від 19.10.2010 року щодо забезпечення порукою зобов'язання, яке виникне у майбутньому, не відповідає приписам чинного законодавства; згідно з нормою ст. 217 ЦК України недійсність пункту договору поруки тягне недійсність усього договору, вказаним пунктом 1.1 визначений предмет договору і припущення, що оскаржуваний правочин міг би бути вчинений і без включення до нього недійсної частини суперечить вимогам ч. 1 ст. 638 ЦК України, ч. З ст. 180 ГК України.

Вищий господарський суд України вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи касаційної скарги, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

19.11.2007 року між ТОВ "Виробниче об`єднання "Укрфарм" та ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" був укладений кредитний договір № 010/14/218 відновлювальна кредитна лінія для корпоративних клієнтів" до генеральної угоди № 010/14/209 від 16.11.2007 року.

За даним кредитним договором боржник зобов`язаний повернути кредит в розмірі 2100000 грн. (п. 1.1.1 договору);

- сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 20% річних або в будь-якому іншому розмірі, зміненому відповідно до умов кредитного договору, у т. ч. на підставі додаткових угод до нього, укладених після набуття чинності цим договором (п. 1.1.2 договору);

- сплатити комісію за видачу кредитних коштів у розмірі 0,99% від суми кожного виданого траншу, загальна сума сплаченої комісії не повинна перевищувати 0,99% від встановленого ліміту кредитування (п. 1.1.3 договору);

- сплатити пені, штрафи, передбачені кредитним договором, а також відшкодувати витрати та збитки кредитора, пов'язані з неналежним виконанням боржником умов кредитного договору (п. 1.1.4 договору).

19.10.2010 року між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ТОВ "Альфафарм" був укладений договір поруки № 12/14/1017.

Згідно з п. 1.1 договору, поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором солідарно з боржником за виконання кредитних зобов'язань, у тому числі тих, що виникнуть у майбутньому, які випливають з умов кредитного договору № 010/14/218.

Позивач зазначає, що вказаний пункт договору не відповідає нормам чинного законодавства, тому просить визнати договір поруки недійсним.

Згідно положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, третьої, п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Позивач, в обґрунтування своїх вимог, зазначає, що положення договору суперечать вимогам ст. 548, ч. 1 ст. 553 ЦК України в частині того, що забезпечення виконання зобов'язань, які виникнуть у майбутньому, як це встановлено оскаржуваним п. 1.1 договору поруки, не відповідає зазначеним приписам.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким твердженням, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст. 548 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Положеннями п. 3.5 кредитного договору № 010/14/218 від 19.11.2007 року передбачено, що у відповідності з діючим законодавством України забезпеченням договору є забезпечення надане за Генеральною кредитною угодою.

Обов'язок забезпечення зобов'язань позичальника за Генеральною кредитною угодою № 010/14/209 від 16.11.2007 року згідно з укладеними договорами застави, поруки, гарантії тощо, передбачено розділом 2 вказаної угоди.

Згідно ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема заставою, порукою.

У ст. 553 ЦК України поруку визначено як договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку, і в даному випадку, порука має похідний характер від забезпечуваного нею зобов'язання - своєчасного виконання кредитного договору.

За змістом ст. 638 ЦК України, відсутність домовленості сторін щодо істотних умов договору є підставою для твердження про відсутність факту укладення відповідного договору, натомість, якщо сторонами щодо його умов досягнуто згоди і договір є дійсним, він підлягає виконанню у відповідності з погодженими умовами, його не можна вважати неукладеним.

Як вбачається з тексту спірного договору, а саме у п. 3.1.8, поручитель, яким є позивач у справі, засвідчив і гарантував, що він належним чином і в повному обсязі ознайомлений з положеннями кредитного договору та договорів, що забезпечують його виконання, цілком розуміє їх зміст і будь-яке посилання в тексті цього договору на кредитний договір чи окремі його положення є достатньою підставою вважати, що ці положення застосовується рівною мірою до виконання прав і обов'язків сторін за цим договором.

Статтею 553 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.