ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 грудня 2014 року Справа № 925/824/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді суддівКорсака В.А., Данилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Шульц" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2014 у справі№ 925/824/14 Господарського суду Черкаської області за позовомПриватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Шульц" доГоловного управління Держземагенства у Черкаській області прозобов'язання укласти додаткову угоду в судовому засіданні взяли участь представники : - - позивачаТимошенко І.В. - - відповідачане з'явився
В С Т А Н О В И В :
В травні 2014 року Приватне сільськогосподарське підприємство "Агрофірма "Шульц" звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовною заявою до Головного управління Держземагенства у Черкаській області, в якій просило суд зобов'язати відповідача укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі від 24.09.2008.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 23.07.2014 (суддя Єфіменко В.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2014 (головуючий Майданевич А.Г., судді: Лобань О.І., Федорчук Р.В.) у даній справі в позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись рішеннями судів, Приватне сільськогосподарське підприємство "Агрофірма "Шульц" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати і прийняти нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування своєї касаційної скарги касатор послався, серед іншого на те, що судом апеляційної інстанції було розглянуто справу за відсутності повноважного представника позивача, не повідомленого належним чином про час і місце засідання суду.
В запереченні на касаційну скаргу Головне управління Держземагенства у Черкаській області заперечує проти доводів касатора і просить суд залишити оскаржувані судові рішення без змін, а скаргу - без задоволення.
Головне управління Держземагенства у Черкаській області не реалізувало процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення було повідомлено належним чином.
Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VI від 07.07.2010 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною першою та третьою статті 7 цього ж Закону кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.
В касаційній скарзі Приватне сільськогосподарське підприємство "Агрофірма "Шульц" послалось на те, що судом апеляційної інстанції було розглянуто справу за відсутності його повноважного представника, не повідомленого належним чином про час і місце засідання суду.
В пунктах 3.9., 3.9.1. постанови № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Необхідно мати на увазі, що розгляд справи за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду, є безумовною підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду (пункт 2 частини другої статті 11110 Господарського процесуального кодексу України). Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.
Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.08.2014 апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження, її розгляд призначено у судовому засіданні на 08.09.2014.
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 08.09.2014 розгляд скарги відкладено на 06.10.2014 (а.с.94-95).
На зворотному боці ухвали від 08.09.2014 міститься печатка суду із відміткою про дату направлення її примірників (09.09.2014) та про кількість примірників, направлених особам, що беруть участь у даній справі, а саме: 1 примірник (а.с.95).
З матеріалів справи також вбачається, що представника позивача Тимошенка І.В. повідомлено 08.09.2014 про відкладення розгляду апеляційної скарги на 06.10.2014 під розписку (а.с.97).
З доданої до матеріалів справи довіреності, виданої директором Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Шульц" на ім'я Тимошенка І.В. (а.с.43), на яку послався суд апеляційної інстанції протоколі судового засідання від 08.09.2014 (а.с.93), вбачається, що вона датована 02.06.2014 і видана строком на два місяці, тобто до 02.08.2014. Отже, строк цієї довіреності на час розгляду справи у суді апеляційної інстанції закінчився. Будь-яких інших довіреностей, виданих позивачем, до матеріалів справи не залучено.
Як вбачається із протоколу судового засідання суду апеляційної інстанції від 06.10.2014 (а.с.98), оголошено вступну та резолютивну частини постанови. При цьому, представники учасників судового процесу в судове засідання не з'явились.
Наведене свідчить про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що полягає в неналежному повідомленні сторін даної справи (в даному випадку, позивача) про час та місце розгляду даної справи; тобто, починаючи розгляд справи 06.10.2014, суд апеляційної інстанції не пересвідчився чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання, як в даному випадку - позивач.
Суд апеляційної інстанції не забезпечив позивачу можливості реалізувати процесуальні права передбачені статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, оскільки розглянув справу за відсутності його повноважного представника, не повідомленого належним чином про час і місце засідання суду.
Отже, суд апеляційної інстанції, за обставини неналежного повідомлення сторін про час і місце засідання суду, не явки повноважного представника позивача у судове засідання не вжив заходів щодо забезпечення йому рівних з відповідачем процесуальних прав та не вирішив питання про відкладення розгляду даної справи в межах передбаченого статтею 69 Господарського процесуального кодексу України строку.
Тоді як, частина третя статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", яка визначає право на судовий захист, надає кожному право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.
Наведене дає підстави вважати, що дану справу було розглянуто судом за відсутності повноважного представника позивача, не повідомленого належним чином про час і місце засідання суду, що в силу пункту 2 частини другої статті 11110 Господарського процесуального кодексу України, є в будь-якому випадку підставою для скасування постанови апеляційного господарського суду.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
В пункті 2 постанови № 6 від 23.03.2012"Про судове рішення" пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що з огляду на вимоги частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).
Сервисы для юристов