ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 листопада 2014 року Справа № 925/1235/14
Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "По газопостачанню та газифікації "Черкасигаз"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 01.10.2014 р. (головуючий суддя Рудченко С.Г., судді Агрикова О.В., Чорногуз М.Г.)на рішенняГосподарського суду Черкаської області від 01.09.2014 р. (суддя Гура І.І.)у справі№ 925/1235/14 Господарського суду Черкаської областіза позовомПублічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз Укарїни"доПублічного акціонерного товариства "По газопостачанню та газифікації "Черкасигаз"простягнення 172.340,07 грн.,за участю представниківпозивачаПац В.О.,відповідачівне з'явились,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 01.09.2014 р. у справі №925/1235/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.10.2014 р., позов задоволено повністю: стягнуто з ПАТ "По газопостачанню та газифікації "Черкасигаз" на користь ПАТ НАК "Нафтогаз України" 48.062,59 грн. пені, 9.612,52 грн. 3 % річних, 114.664,96 грн. 7 % штрафу у зв'язку з простроченням виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу № 56-Б від 25.04.2012 р.
Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3 % річних та 7 % штрафу, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду в цій частині скасувати і прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального права, зокрема ч. 2 ст. 231 ГК України, ст.ст. 536, 549, 625, 692 ЦК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди, стягнувши з відповідача 3 % річних та 7 % штрафу, застосували до нього подвійну відповідальність одного виду, що суперечить ст. 61 Конституції України.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники відповідача не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників відповідача.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 25.04.2012 р. між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) був укладений договір № 56-Б на купівлю-продаж природного газу (далі - договір), згідно з умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю в 2012 році природний газ, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, якісні характеристики якого визначено стандартами, в обсязі та порядку, передбачених договором, а споживач зобов'язується сплачувати вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Обов'язкові умови договору між гарантованим постачальником та споживачем природного газу за регульованим тарифом встановлюються в типовому договорі про постачання природного газу.
Пунктом 2.1 договору передбачено, що продавець передає покупцеві у період з 01.04.2012 р. по 31.12.2012 р. газ в обсязі 10.702,00 тис. куб. м, у тому числі за місяцями кварталів (тис. куб. м): квітень - 1.000,00, травень - 150,00, червень - 102,00, липень - 100,00, серпень - 90,00, вересень - 110,00, жовтень - 1.900,00, листопад - 2.250,00, грудень - 5.000,00.
Згідно з пп. 2.1.1 договору обсяги газу, що планується передати за цим договором, можуть змінюватися сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку.
Відповідно до п. п. 5.1, 5.2, 5.3 договору ціна (граничний рівень цін) на газ для теплопостачальних підприємств та послуги з його транспортування встановлюються Національною комісією регулювання електроенергетики України. До сплати ціна за 1.000 куб. м природного газу становить 3.509,00 грн., крім того ПДВ - 20 %, всього з ПДВ - 4.210,80 грн. У разі зміни НКРЕ ціни на природний газ вона є обов'язковою для сторін за цим договором з моменту введення її в дію.
Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу (п. 3.6 договору).
Позивач здійснив протягом квітня-грудня 2012 року поставку відповідачу природного газу, що підтверджується актами приймання природного газу.
Згідно зі ст. 19 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" споживач, серед іншого, зобов'язаний: укласти договір на постачання природного газу; забезпечувати своєчасну оплату в повному обсязі послуг з постачання природного газу згідно з умовами договорів; не допускати несанкціонованого відбору природного газу.
Пунктами 6.1, 6.2 договору сторони спору погодили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключного грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень п. 6.2 договору. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа наступного за місяцем поставки газу.
Судами встановлено, що відповідач розраховувався за отриманий газ з порушенням строків, встановлених п. п. 6.1, 6.2 договору.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України). Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
При цьому скаржник помилково вважає, що семивідсотковий штраф, заявлений позивачем до стягнення, встановлений законом.
Так, згідно з ч. 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, зокрема, якщо інше договором.
Колегія суддів також бере до уваги посилання скаржника на постанову Верховного Суду України від 04.02.2014 р. у справі № 903/610/13, в якій висловлена правова позиція щодо застосування 7% штрафу на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України виключно до негрошових зобов'язань.
Разом з тим колегія суддів зважає на те, що згідно з п. 7.2 договору сторонами погоджено таке: у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% відсотків від суми простроченого платежу.
Отже, на підставі наведеного за прострочення виконання грошових зобов'язань позивачем нараховані саме договірна пеня та договірний штраф (а не штрафні санкції на підставі ст. 231 ГК України), а також 3 % річних згідно зі ст. 625 ЦК України за загальний період прострочення з 20.05.2012 р. по 22.01.2013 р.
Відповідно до п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" застосування такого виду неустойки як штраф до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.
Колегія суддів відзначає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить законодавству України.
Сервисы для юристов