ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 липня 2014 року Справа № 910/15401/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
Головуючий суддя Судді: Могил С.К. (доповідач), Остапенко М.І., Харченко В.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу закритого акціонерного товариства "АТЕК" на рішення господарського суду міста Києва від 04.12.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2014 у справі № 910/15401/13 господарського суду міста Києваза позовомзакритого акціонерного товариства "АТЕК" дотовариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиції в нерухомість та управління"третя особа:товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Закон і право"провизнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володінняза участю представниківпозивача:Підлісний С.Б.,відповідача:не з'явились,третьої особи:не з'явились,
ВСТАНОВИВ:
Закрите акціонерне товариство "АТЕК" звернулось з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиції в нерухомість та управління" про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.
Рішенням господарського суду міста Києва від 04.12.2013, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2014, в позові відмовлено.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 02.06.2014 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні 03.07.2014.
В судових засіданнях представником позивача подано листи, в яких зазначено про відмову від касаційної скарги з огляду на відсутність коштів на оплату послуг компетентних спеціалістів для участі в розгляді касаційної скарги, а також у зв'язку з відсутністю у позивача правовстановлюючих документів на спірне майно.
Переглянувши оскаржені судові акти та розглянувши вищевказану заяву позивача, колегія суддів Вищого господарського суду України, керуючись ч. 2 ст. 111-6 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку про відсутність підстав для прийняття відмови від касаційної скарги та про необхідність скасування оскаржених судових рішень з огляду на їх невідповідність приписам чинного законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, 24.09.1990 між Міністерством важкого машинобудування СРСР та організацією орендарів Київського екскаваторного заводу укладено договір оренди державного майна заводу та додаткову угоду про право його викупу. Згідно з умовами додаткової угоди орендар набув право викупу орендованого майна заводу. Згідно п. 1.1 договору в оренду передавалося все майно заводу, яке знаходилося у нього на балансі на 1 жовтня 1990 року, в тому числі і невиробничі основні фонди. Згідно додаткової угоди право викупу орендованого майна здійснювалось шляхом передачі за плату промислово-виробничих фондів (п.2) та безоплатної передачі у власність організації орендарів невиробничих фондів (п.3).
Після сплати коштів, передбачених додатковою угодою до договору оренди, організації орендарів 15.01.1991 видано державний акт про викуп майна заводу згідно договору оренди і переходу його в колективну власність трудового колективу.
У вказаному акті зазначено, що в рахунок викупу майна відповідно до додаткової угоди до договору оренди від 24.09.1990 в бюджет вносяться грошові кошти в сумі 37 811 000 руб. Відповідно до протоколу №1 від 23.01.1991 конференцією трудового колективу Київського екскаваторного заводу було вирішено створити акціонерне товариство з виробництва екскаваторів "АТЕК". Згідно з п. 1.1 статуту закритого акціонерного товариства "АТЕК" товариство засноване згідно з рішенням установчої конференції засновників від 23.01.1991 шляхом перетворення орендного підприємства Київський екскаваторний завод. Товариство є його правонаступником.
Крім того, на підтвердження своїх вимог позивач послався на факти, встановлені Верховним Судом України у справі № 6/431 за позовом в.о. прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до закритого акціонерного товариства "АТЕК" про визнання недійсним п. 3 додаткової угоди від 26.10.1990 до договору оренди від 24.09.1990 та визнання права власності. Так, в постанові від 14.09.2004 Верховним Судом України встановлено, що "в державному акті вказівка на розмір внесених в рахунок викупу коштів не визначає обсягу майна, яке перейшло у власність колективу. Обсяг викупленого майна розкривається через посилання на договір оренди від 24.09.1990, а внесення коштів поставлено в причинно-наслідковий зв'язок з часом виникнення права власності у колективу. Безоплатна передача невиробничих фондів у власність організації орендарів є однією з визначених договором від 24.09.1990 умов викупу орендованого майна. З урахуванням того, що відповідач є законним власником спірного майна, відсутні підстави для визнання права власності за державою."
Позивач стверджує, що спірне майно, а саме гуртожиток за адресою: м. Київ, вул. Чистяківська, буд. 2а, відноситься до майна, яке було викуплено трудовим колективом у орендного підприємства Київський екскаваторний завод. Відповідно до довідки №8-0831/1 від 31.07.2013 Закритого акціонерного товариства "АТЕК", на теперішній час вказаний гуртожиток знаходиться на балансі позивача за інвентарним №9894262 з балансовою вартістю 199 624,14 грн.
Однак згідно з інформацією Державного реєстру прав на нерухоме майно право власності на нежилу будівлю по АДРЕСА_1, загальною площею 3429,30 кв.м з 25.01.2013 зареєстроване за товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиції в нерухомість та управління" на підставі договору купівлі-продажу нежилих будівель від 17.08.2012.
Відмовляючи в позові про визнання права власності на спірне майно, та як наслідок, у його витребуванні від відповідача, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не доведено того факту, що спірна будівля була включена до переліку майна, викупленого у 1991 році трудовим колективом орендного підприємства Київський екскаваторний завод та наявності в нього права власності на спірну будівлю. Крім того, судами зроблено висновок, що спірна будівля не є гуртожитком, оскільки позивачем цієї обставини не доведено.
Натомість, судами зазначено, що рішенням Брянківського міського суду Луганської області від 03.07.2012 за ОСОБА_5 визнано право власності на нежилу будівлю по АДРЕСА_1, загальною площею 3429,30 кв.м. Зважаючи на чинність вказаного судового рішення, а також ланцюг подальших правочинів, за якими спірне майно неодноразово відчужувалось, в тому числі на користь відповідача, суди обох інстанцій дійшли висновку про правомірність набуття останнім права власності на майно. При цьому, пославшись на технічний паспорт нерухомого майна, виготовлений 25.07.2012 та матеріали інвентаризаційної справи №135319, суди дійшли висновків, що вказаний об'єкт має статус нежитлової будівлі.
Колегія суддів касаційної інстанцій не може погодитись з висновками судів з огляду на їх передчасність.
Так, відповідно до приписів ст. 43 Господарського процесуального кодексу України оцінка судом наявних у справі доказів має відбуватись за наслідком всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, на підставі закону.
Як свідчить зміст оскаржуваних рішень, суди першої та апеляційної інстанції вказаних приписів не дотримались та вирішили даний спір за наслідком формальної оцінки рішення суду у цивільній справі, та з урахуванням встановлення чинності договору, за яким майно відчужено на користь відповідача.
Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Тобто в судовому порядку спір про визнання права власності та витребування майна з чужого володіння має бути вирішений з урахуванням встановлення та оцінки конкретних обставин набуття права власності на спірне майно, а не на підставі відомостей державних реєстрів, які лише офіційно посвідчують, але самі по собі достеменно не підтверджують правомірності набуття посвідченого права, тому не можуть покладатись в основу судового рішення в якості єдиного обґрунтування відповідного висновку.
Між тим, суди обох інстанцій усунулись від з'ясування всіх необхідних обставин справи, обмежившись констатацією реєстраційних відомостей, які і стали однією з підстав для звернення з даним позовом.
Так, зазначивши, що позивач не підтвердив факт включення спірного нежитлового будинку до переліку майна, переданого безоплатно та викупленого у 1991 році трудовим колективом орендного підприємства Київський екскаваторний завод, суди залишили поза увагою те, що майно підприємства, яке не було передано організації орендарів, залишилось у державній власності та після набрання чинності Законом України "Про приватизацію майна державних підприємств" могло бути передано (відчужене) згідно з встановленим порядком. При цьому згідно з постановою Верховного Суду України від 14.09.2004 у справі № 6/431 позивач став власником всього майна підприємства, орендованого згідно з договором від 24.09.1990.
Тоді як для правильного вирішення спору у даній справі необхідно було належним чином дослідити дійсний правовий режим спірного майна, а саме, достеменно з'ясувати чи залишилось воно в державній власності внаслідок не включення до переліку майна викупленого та переданого позивачу, і яким чином кому та ким в подальшому відчужено, чи все-таки перейшло до позивача.
Крім того, судам слід було належним чином перевірити доводи позивача про те, що спірна будівля є гуртожитком, оскільки визначальними для такого висновку є первинні документи, а не лише відсутність відповідної реєстрації.
Сервисы для юристов