Постанова ВГСУ від 24.07.2014 року у справі №908/4027/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2014 року Справа № 908/4027/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяХодаківська І.П.,суддіФролова Г.М., Яценко О.В.розглянувши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 20.05.2014 рокуу справі№ 908/4027/13господарського судуЗапорізької областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доКомунального підприємства "Дніпрорудненські теплові мережі"простягнення 102 709, 14 грн.

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:Данилевський О.М. дов. № 14-89 від 18.04.2014 року,- відповідача:не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі за текстом - ПАТ "НАК "Нафтогаз України") звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до комунального підприємства "Дніпрорудненські теплові мережі" (далі за текстом - КП "Дніпрорудненські теплові мережі") про стягнення 102 709, 14 грн.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 19.03.2014 року у справі № 908/4027/13 позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з КП "Дніпрорудненські теплові мережі" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 6 490, 75 грн. пені, 12 098, 82 грн. штрафу, 3 040, 40 грн. суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, 6 720, 90 грн. річних. В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 19.03.2014 року в частині відмови у стягненні пені в сумі 25 962, 98 грн. і штрафу в сумі 48 395, 29 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 20.05.2014 року у справі № 908/4027/13 апеляційну скаргу ПАТ "НАК "Нафтогаз України" залишено без задоволення, рішення господарського суду Запорізької області від 19.03.2014 року у справі № 908/4027/13 скасовано частково, позовні вимоги ПАТ "НАК "Нафтогаз України", до КП "Дніпрорудненські теплові мережі" про стягнення 102 709, 14 грн. задоволено частково: стягнуто з КП "Дніпрорудненські теплові мережі" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" пеню у розмірі 6 490, 75 грн., штраф у розмірі 12 098, 82 грн. та 3 % річних у розмірі 6 720, 90 грн. Відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ "НАК "Нафтогаз України" до КП "Дніпрорудненські теплові мережі" про стягнення інфляційних у розмірі 3 040, 40 грн. В іншій частині рішення господарського суду Запорізької області від 19.03.2014 року у справі № 908/4027/13 залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 19.03.2014 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.05.2014 року у справі № 908/4027/13 в частині відмови у стягненні пені в сумі 25 962, 98 грн. і штрафу в сумі 48 395, 29 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, в решті рішення залишити без змін, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. ст. 549 - 552 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України, ст. ст. 42, 43, 83, 84 Господарського процесуального кодексу України.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до вимог статей 107, 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою рішення місцевого господарського суду після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду; ухвали місцевого господарського суду, зазначені в частині першій статті 106 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.09.2011 року між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (продавець) та КП "Дніпрорудненські теплові мережі" (покупець) укладений договір № 14/2355/11 на купівлю-продаж природного газу, згідно п. 1.1. якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у ІV кварталі 2011 року та у 2012 році імпортований природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України") для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.

Місцевим та апеляційним господарськими судами досліджено що позивач, на виконання умов договору, протягом жовтня 2011 року та жовтня 2012 року - грудня 2012 року передав відповідачу природний газ, що підтверджено актами прийому-передачі природного газу від 31.10.2011 року, 30.11.2011 року, 30.11.2012 року, 31.12.2012 року, які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень.

Проте, судами встановлено, що відповідач свого обов'язку з повної та своєчасної оплати природного газу у встановлений договором термін не виконав, оплативши вартість газу з прострочками протягом вказаного періоду, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача на його користь 32 453, 73 грн. пені, 60 494, 11 грн. штрафу, 3 040, 40 грн. інфляційних, 6 720, 90 грн. 3 % річних.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, з якими кореспондуються положення ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається.

Положеннями ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі коли зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставин справи та приписи Законодавства суди прийшли до обґрунтованих висновків про задоволення позовних вимог в частині стягнення 3 % річних, як плати за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов'язання з 15.11.11 року по 13.12.11 року, з 15.12.12 року по 25.12.12 року та з 15.01.13 року по 01.07.13 року та стягнули з відповідача на користь позивача 3 % річних у розмірі 6 720, 90 грн.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що місцевим господарським судом помилково задоволені у повному обсязі позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних у розмірі 3 040 грн. 40 коп. за зобов'язаннями листопада 2012 року за грудень 2012 року та за зобов'язаннями грудня 2012 року за січень 2013 року, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, позивач нарахував суми інфляційних за періоди прострочки виконання зобов'язань, менші за 15 днів (півмісяця), в той час як інфляція є девальвацією грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс, що збільшує суму основного боргу, який повинен існувати протягом місячного періоду прострочки виконання відповідачем його грошового зобов'язання, причому саме визначена позивачем сума боргу відповідача повинна існувати в цей період, а в даному випадку відповідач частково сплачував борг у визначений позивачем період, а тому, в даному випадку розрахунок інфляційних, що є складовою частиною суми позову позивача, не є вірним для можливості взагалі застосування цього виду відповідальності до відповідача.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних у розмірі 3 040, 40 грн. задоволенню не підлягають у зв'язку з невірним розрахунком позивача та вірно скасував рішення суду першої інстанції у вказаній частині та прийняв нове про відмову в задоволенні цієї частини позову.

Крім того, суди попередніх інстанцій частково задовольняючи позовні вимог в частині стягнення пені та 7 % штрафу виходили з того, що оскільки заявлені до стягнення суми пені та штрафу не відповідають наслідкам здійсненого відповідачем правопорушення і позивачем не надано суду жодних документів в підтвердження понесених ним збитків та інших негативних наслідків, які настали для нього через несвоєчасну оплату поставленого відповідачу газу, також те, що прострочення грошових зобов'язань за кожною місячною поставкою не є значним, позовні вимоги позивача перенасичені грошовими вимогами, то розмір пені та штрафу слід зменшити на 80 % та стягнути пені лише у розмірі 6 490, 75 грн. та штраф у розмірі 12 098, 82 грн.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такий висновок судів попередніх інстанцій передчасним з огляду на наступне.

За приписами ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 7.2 Договору сторони обумовили, що у разі невиконання покупцем умов пунктів 6.1 цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу, а за а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф в розмірі 7% від суми простроченого платежу.