Постанова ВГСУ від 24.06.2015 року у справі №17/6

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2015 року Справа № 17/6 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Остапенка М.І.,

Суддів Гончарука П.А. (доповідача),

Кондратової І.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Київенерго" на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 9 квітня 2015 року у справі №17/6 за позовом публічного акціонерного товариства "Київенерго" до гаражно-будівельного кооперативу "Глибокий Яр" про стягнення суми,

Встановив:

У грудні 2009 року публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулось до господарського суду міста Києва із позовом про стягнення з гаражно-будівельного кооперативу "Глибокий Яр" заборгованості за договором про постачання теплової енергії.

Рішенням господарського суду міста Києва від 2 грудня 2014 року у справі №17/6 у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач подав до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу про скасування рішення суду першої інстанції, яка ухвалою апеляційного суду від 5 лютого 2015 року була повернута апелянту на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України.

Після усунення обставин, зазначених в п. 3 ч. 1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України, публічне акціонерне товариство "Київенерго" повторно звернулося з апеляційною скаргою та клопотанням про відновлення пропущеного процесуального строку.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 9 квітня 2015 року відмовлено позивачу у задоволенні клопотання про відновлення строку на апеляційне оскарження, апеляційну скаргу повернуто без розгляду з доданими до неї матеріалами. Повернуто публічному акціонерному товариству "Київенерго" з Державного бюджету України судовий збір в сумі 913,50 грн.

У касаційній скарзі, позивач посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить ухвалу від 9 квітня 2015 року у справі №17/6 скасувати, а справу передати на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, 2 грудня 2014 року в судовому засіданні, в присутності представників сторін, оголошено вступну та резолютивну частину судового рішення. Повний текст судового рішення підписаний 10 грудня 2014 року, про що зазначено на останньому аркуші рішення (а.с. 138 т. 1).

3 грудня 2014 року позивач звернувся до місцевого господарського суду з клопотанням про видачу йому копії судового рішення (а.с. 141 т.1). Повний текст судового рішення представник позивача отримав 29 грудня 2014 року, тобто після закінчення процесуального строку, передбаченого ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Відмовляючи на підставі п. 4 ч. 1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України у відновленні пропущеного строку, встановленого для оскарження судових рішень в апеляційному порядку, господарський суд другої інстанції, посилаючись на вимоги ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, виходив з безпідставності викладених у клопотанні доводів стосовно того, що оскільки повний текст рішення апелянт отримав вже після закінчення строку на його оскарження, і крім того перед новорічними святами, тому він був позбавлений можливості вчасно подати апеляційну скаргу.

Проте, з висновком апеляційного господарського суду про відхилення клопотання позивача та повернення апеляційної скарги без розгляду погодитись не можна з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Право апеляційного оскарження рішення місцевого господарського суду, що не набрало законної сили, передбачено ст.ст. 22, 91 Господарського процесуального кодексу України. Необхідною умовою здійснення стороною цього права є її обізнаність зі змістом оскаржуваного судового рішення, що дає можливість стороні викласти свої вимоги та обґрунтувати їх.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України прийняте рішення оголошується господарським судом у судовому засіданні після закінчення розгляду справи. У разі проголошення у судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин рішення господарський суд повідомляє, коли буде складено повне рішення. Рішення суду, яке містить вступну та резолютивну частини, підписується всім складом господарського суду і додається до справи. Повне рішення повинно бути складено у строк не більше п'яти днів з дня проголошення вступної і резолютивної частини рішення.

В порушення зазначеної норми процесуального права, місцевий господарський суд, проголосивши в судовому засіданні лише вступну та резолютивну частину судового рішення, що вбачається з протоколу судового засідання (а.с. 134 т. 1), не повідомив сторін про те, коли саме буде складено повне рішення. При цьому, в порушення вимог, передбачених ч. 4 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, повний текст рішення був підписаний лише 10 грудня 2014 року та вручений представнику позивача 29 грудня 2014 року, тобто після закінчення встановленого на оскарження рішення строку.

На вказане порушення вимог чинного процесуального законодавства, допущене місцевим судом, апеляційний господарський суд уваги не звернув, а також, посилаючись на норми ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, не врахував, що даний Кодекс не пов'язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже, у кожному випадку суд повинен, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку. Встановлені законом строки вчинення процесуальних дій мають своїм завданням забезпечення ефективного захисту порушених прав особи.

Залишивши поза увагою наведене, апеляційний господарський суд оскаржуваною ухвалою фактично обмежив суб'єкта оскарження у здійсненні прав, передбачених п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України.

З огляду на викладене, ухвалу апеляційної інстанції не можна визнати законною, обґрунтованою, прийнятою відповідно до вимог чинного законодавства та матеріалів справи, а тому вона підлягає скасуванню, а справа - направленню до того ж суду для розгляду.

Керуючись ст.ст. 106, 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ: