Постанова ВГСУ від 24.05.2016 року у справі №910/29612/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2016 року Справа № 910/29612/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,суддівКорнілової Ж.О., Чернова Є.В.,за участю представників: позивача-Гайдай Т.В.,відповідача третьої особи-Нікітчина А.О., -не з'явились,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "ТАТ-Арт"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 07.04.2016у справі№910/29612/15за позовом КП "Київський метрополітен"до (третя особаТОВ "ТАТ-Арт" - Департамент комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради)про виселення з орендованого майна, зобов'язання демонтувати тимчасові конструкції та стягнення 34021,76 грн.ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м.Києва від 12.01.2016 (суддя Мудрий С.М.) позов задоволено частково. Виселено ТОВ "ТАТ-Арт" з нерухомого майна (частини переходу) загальною площею 13,8кв.м., визначеного тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) згідно з викопіюванням з Схем тимчасового розташування МАФ, за адресою: станція метро "Палац Україна". Зобов'язано товариство у строк не пізніше 30 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили демонтувати тимчасові огороджувальні конструкції (кіоск) загальною площею 13,8кв.м. за вказаною вище адресою. Стягнуто з відповідача на користь позивача 31852,71 грн. заборгованості за оренду приміщення, 2047,32 грн. пені та 3% річних у розмірі 119,92 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2016 (судді: Буравльов С.І., Андрієнко В.В., Шапран В.В.) рішення змінено шляхом відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 2047,32 грн. пені.

ТОВ "ТАТ-Арт" в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду м.Києва, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, а саме ст.764 ЦК України, ст.ст.5,17,26,27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та ст.ст.1,34,43 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що лист КП "Київський метрополітен" від 30.06.2015 №508-НДД не є заявою про припинення договору оренди від 07.07.2012 №482 та відмову від його пролонгації, оскільки він (лист) направлений неналежною особою (балансоутримувачем), а не орендодавцем. При цьому, від належного орендодавця (Департаменту комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради) своєчасних письмових заперечень проти продовження строку дії вказаного договору у формі листа №062/07/15-8009 від 17.07.2015 орендар не отримував.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова - залишенню без змін з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 07.07.2012р. між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), правонаступником якого є Департамент комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (далі - орендодавець), ТОВ "ТАТ-Арт" (далі - орендар) та КП "Київський метрополітен", як отримувачем коштів, було укладено договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №482 (далі - договір), за умовами п.1.1 якого орендодавець на підставі протоколу постійно діючої комісії Київради з питань власності від 12.06.2012 №121 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (частину переходу), що належить до комунальної власності територіальної громади м.Києва та визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП ПІ "Укрметротунельпроект", тимчасовими огороджувальними конструкціями (кіосками) орендаря, (далі - об'єкт оренди), що знаходиться за адресою: станція метро "Палац Україна" для торгівлі непродовольчими товарами.

Згідно з п.2.1 договору об'єктом оренди є частина переходу, визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП ПІ "Укрметротунельпроект", огороджувальними конструкціями (кіосками) орендаря, загальною площею 13,8кв.м., яка визначена у викопіюванні з схем тимчасового розташування МАФ, що складає невід'ємну частину цього договору.

Відповідно до п.3.1 договору за користування об'єктом оренди орендар сплачує підприємству орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 22.09.2011 р. № 34/6250 та на дату підписання договору становить без ПДВ 275,31 грн. за 1кв.м. орендованої площі, що в цілому складає 3799,28 грн.

Цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє з 01.07.2012р. по 29.06.2015р. (п.9.1 договору).

За актом приймання-передачі майна в оренду від 25.11.2011, який є невід'ємною частиною договору, позивачем передано, а відповідачем прийнято об'єкт оренди. Акт підписано сторонами договору та скріплено відбитками їх печаток.

30.06.2015р. позивач звернувся до відповідача з листом №508-НДД, яким повідомив орендаря про закінчення терміну дії договору та відмову від його продовження, а також вимагав протягом 30 календарних днів звільнити об'єкт оренди та передати його КП "Київський метрополітен".

Проте, відповіді на вказаний лист відповідач не надав та об'єкт оренди не звільнив.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідач продовжує використовувати орендоване приміщення після припинення дії договору оренди майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, чим порушує права позивача, зокрема, шляхом несплати коштів за користування орендованим майном.

В свою чергу, відповідач вважає укладений договір таким, що продовжив свою дію зважаючи на відсутність повідомлення товариства належним чином про припинення договору.

Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст.759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У відповідності до ч.ч.1,5 ст.762 ЦК України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч.3 ст.19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Пунктом 3.6 договору сторони передбачили, що орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 20 числа наступного місяця на рахунок орендаря.

Частиною 3 ст.18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що орендар зобов'язаний вносити орендні платежі своєчасно і в повному обсязі.

Апеляційний суд правомірно погодився з висновком місцевого господарського суду про доведеність заборгованості відповідача з орендної плати станом на 20.10.2015р. та обґрунтованість нарахування позивачем 3% річних у сумі 119,92 грн. за прострочення її внесення, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Колегія суддів враховує, що подана касаційна скарга не містить жодних заперечень щодо обґрунтованості задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 31852,71 грн. заборгованості з орендної плати та 3% річних у розмірі 119,92 грн.

Крім того, за прострочення виконання зобов'язання по орендній платі, а саме за період неповернення орендованого приміщення, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 2049,02 грн. пені.

Частиною 1 ст.548 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Також договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів в площині відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", якою встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.