Постанова ВГСУ від 24.03.2016 року у справі №922/5957/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2016 року Справа № 922/5957/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - суддіГрека Б.М., - (доповідача у справі),суддів :Бондар С.В., Васищака І.М.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Харківпромснаб"на ухвалуХарківського апеляційного господарського суду від 09.02.16у справі№922/5957/15господарського судуХарківської областіза позовомХарківської міської радидоТовариства з обмеженою відповідальністю "Харківпромснаб", Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області, Комунального підприємства технічної інвентаризації "Інвенрос", Харківського міського управління юстиціїпровизнання недійсним свідоцтваза участю представників від:позивачаГрєнков І.В. (дов. від 26.11.15)відповідачаШимко Ф.А., Шведін М.М. (довіреності від 27.11.15), Гнедик Є.С. (дов. від 16.03.16)

В С Т А Н О В И В :

06.11.15 Харківська міська рада, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до ТОВ "Харківпромснаб" (відповідача1), Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області (відповідача-2) та КП технічної інвентаризації "Інвенрос" (відповідача-2), в якій просила:

1) скасувати та визнати недійсним свідоцтво на право власності на нерухоме майно, видане 31.10.12 відповідачем-2 відповідачу-1 на будинок відпочинку "А-1" площею 52,20 м.кв., насосну "Б" площею 13,50 м.кв., огорожу №-№2 та поле для гри в гольф по вул.Олексіївська, 1-А в с.Черкаська Лозова Дергачівського району Харківської області;

2) скасувати запис у Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним №37393406 про державну реєстрацію права власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане 31.10.12 відповідачем-2 відповідачу-1 на будинок відпочинку "А-1" площею 52,20 м.кв., насосну "Б" площею 13,50 м.кв., огорожу №-№2 та поле для гри в гольф по вул.Олексіївська, 1-А в с.Черкаська Лозова Дергачівського району Харківської області;

3) внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації права власності ТОВ "Харківпромснаб" на нерухоме майно за реєстраційним №37393406, яке виникло на підставі свідоцтва про право власності, виданого 31.10.12 відповідачем-1.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.12.15 припинено провадження по справі в частині другої та третьої позовних вимог. Дана ухвала не є предметом оскарження.

Рішенням господарського суду Харківської області від 16.12.15 (суддя Аріт К.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 09.02.16 (колегія суддів у складі: головуючого-судді Терещенко О.І., суддів: Сіверін В.І., Тихого П.В.), позов задоволено: визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 31.10.12 Черкасько-Лозівською сільською радою Дергачівського району Харківської області Товариству з обмеженою відповідальністю "ХАРКІВПРОМСНАБ" на будинок відпочинку "А-1" площею 52,20 м.кв., насосну "Б" площею 13,50 м.кв., огорожу №-№2 та поле для гри в гольф по вул. Олексіївській, 1 А в с.Черкаська Лозова, Дергачівського району Харківської області. Судові витрати покладені на відповідача 1.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що у спірному свідоцтві про право власності міститься інформація про право власності відповідача-1 на об'єкт нерухомого майна - поле для гри в гольф, проте у рішенні Черкасько-Лозівської сільської ради від 03.08.12 №228, інформація про виникнення такого права у відповідача-1 відсутня. Крім того, у спірному свідоцтві невірно зазначена дата прийняття рішення Черкасько-Лозівською сільською радою 03.07.12, замість 03.08.12.

Не погоджуючись із рішенням та постановою у справі, відповідач 1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, провадження у справі припинити. Скарга обґрунтована тим, що даний спір повинен був вирішуватися в поряду адміністративного судочинства, тому судові акти підлягають скасуванню. Більше того, судами невірно оцінені докази у справі, що стало причиною прийняття неправомірних судових актів. Зокрема, суди залишити поза увагою ту обставину, що у скаржника наявний примірник Рішення XXI сесії Черкасько-Лозівської сільської ради VI скликання датований 03.07.12, а не 03.08.12.

Відповідач надав відзив, в якому заперечує проти доводів касаційної скарги, постанову просить залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 31.10.12 Черкасько-Лозівською сільською радою Дергачівського району Харківської області ТОВ "ХАРКІВПРОМСНАБ" видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно: будинок відпочинку "А-1" площею 52,20 м.кв., насосна "Б" площею 13,50 м.кв., огорожа №-№2 та поле для гри в гольф по вул. Олексіївській, 1 А в с.Черкаська Лозова Дергачівського району Харківської області. У вказаному свідоцтві зазначено, що підставою для його видачі є рішення ХХІ сесії VI скликання Черкасько-Лозівської сільської ради від 03.07.12 за № 228.

Згідно витягу Дергачівського комунального підприємства технічної інвентаризації "ІНВЕНРОС" від 31.10.12 № 36066829 право власності на споруди спортивно-оздоровчого призначення за вищевказаною адресою зареєстровано 16.08.12 за ТОВ "ХАРКІВПРОМСНАБ".

Позивач в обґрунтування своєї правової позиції зазначає, що Дергачівським КП технічної інвентаризації "ІНВЕНРОС" виготовлене свідоцтво, що не відповідає рішенню Черкасько-Лозівської сільської ради від 03.08.12 №228, оскільки в ньому, окрім об'єктів нерухомого майна (будинку відпочинку "А-1" площею 52,20 м.кв., насосної "Б" площею 13,50 м.кв., огорожі №-№2), вказаний ще один об'єкт нерухомого майна не передбачений рішенням Черкасько-Лозівської сільської ради, а саме - поле для гри в гольф.

Крім того, вказує на те, що в оскаржуваному свідоцтві про право власності на нерухоме майно від 31.10.12 неправильно вказані реквізити (дата) документа, який став підставою для його видачі (рішення від 03.07.12, замість правильної дати - 03.08.12), що підтверджується копією рішення Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 03.08.12 № 228 скріпленою печаткою Черкасько-Лозівської ради, супровідним листом за підписом секретаря Черкасько-Лозівської сільської ради з інформацією про те, що до вказаного рішення будь-яких змін не вносилось, а також відзивом відповідача-2 (вх.№47725). Зазначене вище стало підставою для задоволення позову судами.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такі висновки передчасними з огляду на наступне.

В даному випадку предметом позову є скасування свідоцтва про право власності особи на нерухоме майно (оскільки поле для гольфу є нерухомим майном, так само нерухомим майном є будинок, насосна та огорожа). З моменту скасування даного свідоцтва особа фактично втрачає право власності, оскільки таке право стає незареєстрованим, а відтак, невизнаним (державою), оскільки відповідно до п.3 ч.2 ст.331 Цивільного кодексу України, право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації.

Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Статтею 182 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до п. 8.1 Тимчасового положення оформлення права власності на нерухоме майно проводиться з видачею свідоцтва про право власності за заявою про оформлення права власності на нерухоме майно органами місцевого самоврядування фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності документа, що посвідчує право на земельну ділянку, та документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.

Виданню свідоцтва передував ряд дій щодо технічної оцінки нерухомості, які були долучені до реєстраційної справи об'єктів нерухомості. Втім, ні реєстраційна справа, ні дані з Державного земельного кадастру, ні інші, пов'язані з цим документи (які відсутні у відповідача), не витребовувалися судом, хоча відповідач-1 заявляв відповідне клопотання.

Суди не досліджували ні правові підстави виникнення у відповідача-1 права власності на нерухоме майна, ні правовий статус земельної ділянки, на якій воно збудоване, ні відповідність такого нерухомого майна встановленим правилам безпеки експлуатації об'єктів нерухомості. Крім того, суду слід було дослідити, чи оспорюються іншими особами (зокрема, позивачем) права відповідача-1 щодо майна, свідоцтво на право власності щодо якого є предметом спору, чи було це майно збудоване з дотриманням правил землекористування, чи ґрунтується на законі право відповідача-1 щодо земельної ділянки, на якій розміщений вказаний об'єкт нерухомості; чи був даний об'єкт побудований саме відповідповідачем-1, та чи цим будівництвом не порушуються права третіх осіб.

Застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає наступне. Рішенням Європейського суду з прав людини від 24.06.03 "Stretch проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії" визначається одна із обов'язкових умов правомірності втручання у здійснення права власності - його пропорційності. Відновлення абстрактної "законності" саме по собі не може виправдати втручання. Пропорційність, або наявність "справедливого балансу" слід встановлювати стосовно кожної конкретної ситуації. Втручання не може вважатися виправданим, якщо порушення закону має суто формальний характер. Позбавлення особи майна виключно на тій підставі, що орган публічної влади порушив закон (при відсутності неправомірності у діях такої особи), є неприпустимим.

Крім того, право на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це, зокрема, і право на обґрунтоване рішення. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя (рішення ЄСПЛ у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" від 27.09.01). Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32- 34, 43, 82, 84 ГПК, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Враховуючи, що судами не досліджено, чи є право позивача порушеним, та яке саме право, чи обраний спосіб захисту призведе до відновлення порушеного права, чи наявні правові підстави для задоволення позову, чи наявні інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, тобто, судові акти у справі є такими, що базуються на неповно з'ясованих обставинах. В той же час, Вищий господарський суд позбавлений можливості ухвалити рішення по суті спору, так як не всі обставини справи є з'ясованими, а відтак, спір стосується не правозастосування, а встановлення обставин справи, що не відноситься до компетенції Вищого господарського суду України (положення ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України дають права суду касаційної інстанції встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями). Тому ухвалені у справі судові акти підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду.