Постанова ВГСУ від 24.03.2015 року у справі №910/11556/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2015 року Справа № 910/11556/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Дроботова Т.Б., Алєєва І.В. (доповідач), Рогач Л.І.за участю представників:від позивача:Сопільняк Д.В., дов. б/н від 02.03.2013р.;від відповідача:Корчук І.І., дов. №475/03-УРБ-14 від 09.07.2014р.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2015р.у справі господарського суду№910/11556/14 Київської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ФК Факторинг"до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд"простягнення 1 321 052,68грн.В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК Факторинг", звернувся до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" про стягнення 668 839,68грн. - основного боргу, 48 592,07грн.- інфляційних та 9485,92 грн. - 3% річних (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).

Рішенням господарського суду Київської області від 28.10.2014р. у справі №910/11556/14 позовні вимоги задоволені у повному обсязі. Стягнуто з відповідача на користь позивача 668 839,68грн. основного боргу, 48 592,07грн. інфляційних, 9 485,92грн. 3% річних. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2015р. у справі №910/11556/14 резолютивну частину вищезазначеного судового рішення змінено та викладено його в іншій редакції, відповідно до якої позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 668 157,12грн. - основного боргу, 48 526,55грн. - інфляційних, 9 475,99 грн. - 3% річних. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд", з прийнятими судовими актами не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти та справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій інстанції норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 11.03.2015р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 24.03.2015р. представник відповідача підтримав вимоги касаційної скарги, представник позивача заперечував проти її задоволення.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, між Товариством з обмеженою відповідальністю "ФОЗЗІ-ФУД" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МОРСЬКА ПЕРЛИНА" (постачальник) укладені договори поставки від 01.01.2012р. №2181 та від 01.03.2012р. №2353, відповідно до умов яких постачальник зобов'язується здійснити за замовленням поставку відповідачеві товарів, а відповідач прийняти та оплатити ці товари на умовах даних договорів.

Судами зазначено, що на виконання умов договору, постачальник здійснив поставку товару покупцю на підставі накладних: - накладна №РН000015 від 07.02.2014р. на суму 76101,12 грн.; накладна №РН000016 від 07.02.2014р. на суму 19 284,48 грн.; - накладна №РН000014 від 06.02.2014р. на суму 383 674,06грн.; - накладна №РН000023 від 14.02.2014р. на суму 95126,40грн.; - накладна №РН000024 від 14.02.2014р. на суму 32140,80грн.; - накладна №РН000029 від 21.02.2014р. на суму 59 719,68грн.; - накладна №РН000030 від 21.02.2014р. на суму 25712,64грн.; - накладна №РН000032 від 22.02.2014р. на суму 64 281,60грн.; - накладна №РН000033 від 22.02.2014р. на суму 223 015,68грн.; - накладна №РН000034 від 22.02.2014р. на суму 241 242,62грн.; - накладна №РН000037 від 28.02.2014р. на суму 73457,28грн.

Проте, відповідач своєчасно та в повному обсязі отриманий від постачальника товар не сплатив, у зв'язку з чим, у останнього утворилась заборгованість.

Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 12.03.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК Факторинг" (фактор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МОРСЬКА ПЕРЛИНА" (клієнт) укладений генеральний договір факторингу №141-13 Ф, відповідно до умов якого у порядку та на умовах визначених цим договором, фактор зобов'язується передати грошові кошти у розпорядження клієнта за плату, а клієнт зобов'язується відступити факторові своє право грошових вимог до боржника, найменування та реквізити яких вказуються у додаткових угодах до цього договору, які є його невід'ємною частиною, та здійснювати факторові плату за користування фінансуванням.

На виконання вищезазначеного генерального договору факторингу між цими ж сторонами укладені додаткові угоди щодо відступлення права грошової вимоги №83 від 10.02.2014р., №85 від 17.02.2014р., №87 від 24.02.2014р., №89 від 25.02.2014р. та №91 від 03.03.2014р.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У відповідності зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За приписами ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

В силу ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Наведена норма зобов'язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору, на основі вичерпних та достеменно підтверджених висновків.