ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2017 року Справа № 922/2395/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого:Панової І.Ю.,суддів:Жукової Л.В., Погребняка В.Я.,
розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства "Завод ім. В.О. Малишева"на рішенняГосподарського суду Харківської області від 08.09.2016та постанову у справіХарківського апеляційного господарського суду від 03.11.2016 № 922/2395/16 господарського суду Харківської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ТЛА Харків"доДержавного підприємства "завод ім. В.О. Малишева"простягнення 22820,98 грн.за участю представників сторін: Державного підприємства "завод ім. В.О. Малишева" - Яковлєва В.В.; Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЛА Харків" - Кубрака Я.А.
ВСТАНОВИВ :
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЛА Харків" звернулось до господарського суду Харківської області із позовною заявою до Державного підприємства "Завод ім. В.О. Малишева" про стягнення заборгованості, мотивуючи позов порушенням відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасної та повної сплати послуг, наданих позивачем, за Договором про технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів №1726дп від 31.08.2015.
Рішенням господарського суду Харківської області від 08.09.2016 у справі №922/2395/16 (Суддя - Пономаренко Т.О.) у позові Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЛА Харків" до Державного підприємства "Завод ім. В.О.Малишева" - відмовлено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Завод імені В.О.Малишева" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЛА Харків" основний борг за договором про технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів №1726дп від 31.08.2015 року у розмірі 20922 (двадцять тисяч дев`ятсот двадцять дві) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 197 (сто дев`яносто сім) грн. 75 коп., інфляційні втрати у розмірі 251 (двiстi п`ятдесят одна) грн. 03 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1290 (одна тисяча двiстi дев`яносто) грн. 43 коп. У частині стягнення пені у розмірі 1450,20 грн. відмовлено.
Не погодившись із наведеним рішенням, відповідач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просив рішення господарського суду Харківської області від 08.09.2016 у справі №922/2395/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити та покласти судові витрати на позивача.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.11.2016 у справі №922/2395/16 (головуючий суддя: Пуль О.А., суддя Білоусова Я.О., суддя Тарасова І.В.) апеляційну скаргу Державного підприємства "Завод ім. В.О.Малишева" залишено без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 08.09.2016р. у справі №922/2395/16 залишено без змін.
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Державне підприємство "Завод ім. В.О. Малишева" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, просило скасувати рішення господарського суду Харківської області від 08.09.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.11.2016 у справі №922/2395/16; прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, пославшись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 526, 530, 538, 626, 627, 628, 629, 1087 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4-7, 32, 33, 34, 43, 82 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 173, 179 Господарського кодексу України.
Поряд з тим, 26.12.2017 Державним підприємством "Завод ім. В.О. Малишева" подано до суду касаційної інстанції додаткові пояснення до касаційної скарги, у яких зазначено, що дане провадження здійснюється з порушенням ч. 7 ст. 12 та ч. 9 ст. 16 Господарського процесуального кодексу України щодо виключної підсудності та підлягає припиненню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.
Переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції від 08.09.2016 та постанову суду апеляційної інстанції від 03.11.2016, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 31.08.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЛА Харків" (виконавець) та Державним підприємством "Завод ім. В.О.Малишева" (замовник) укладено договір про технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів №1726дп, відповідно до п.1 якого виконавець взяв на себе зобов'язання надати замовнику послуги з технічного обслуговування та ремонту автомобільного транспортного засобу та його складових, у тому числі, з використанням матеріалів (запасних частин), як замовника, так і спеціально замовлених виконавцем.
Замовник бере на себе зобов'язання прийняти й оплатити ці послуги, а також вартість використаних матеріалів (запасних частин) виконавця у розмірі, строки та в порядку, що передбачені умовами цього договору.
У відповідності до пункту 2.4. договору оплата послуг і матеріалів (запасних частин) здійснюється замовником шляхом внесення грошових коштів протягом 10 (десяти) банківських днів після підписання замовником акта виконаних робіт, на розрахунковий рахунок або до каси виконавця. Оплата здійснюється до реквізитів, вказаних у рахунку-фактурі.
Пунктом 2.5 договору встановлено, що виконавець зобов'язаний надати відповідний рахунок-фактуру на кожне наряд-замовлення із зазначенням реквізитів банківського рахунку виконавця для проведення розрахунків.
Згідно з пунктом 2.6. договору розрахунок за цим договором з боку замовника вважається виконаним у момент зарахування грошових коштів на банківський рахунок виконавця, зазначеній у відповідному рахунку-фактурі.
У підпункті 3.1.1. договору зазначено, що замовник зобов'язаний своєчасно оплачувати послуги виконавця в повному обсязі та у строки, передбачені розділом 2 цього договору.
Пунктом 4.4. договору сторони погодили, що приймання транспортного засобу (його складових) замовником здійснюється у присутності представника виконавця, про що складається акт виконаних робіт після надання послуг з технічного обслуговування та/або ремонту.
Цей договір набуває чинності з дня його підписання і діє до 31.12.2016, а в частині гарантій та невиконаних зобов'язань до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором.
На виконання умов договору про технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів №1726дп від 31.08.2015 позивачем проведено роботи (послуги) згідно з нарядом №CI-Y5289-009 від 14.12.2015 технічного обслуговування і ремонту автомобільного транспортного засобу замовника держ. №00011ХА марки TOYOTA, модель CAMRY, про що складено акт приймання-передачі виконаних послуг CI-Y5289-009 від 14.12.2015 на суму 20922,00 грн., підписаним уповноваженими представниками сторін та скріпленим печатками підприємств (а.с.28-29).
Однак у встановлений договором термін відповідач не здійснив розрахунок за надані послуги, внаслідок чого у останнього перед позивачем виникла заборгованість за договором №1726дп від 31.08.2015 у розмірі 20922,00 грн.
25.02.2016 відповідачу направлено попередження про сплату заборгованості. Відповідачем відповіді на попередження не надано, заборгованість не сплачено.
Наведені обставини зумовили позивача звернутись до суду із даним позовом про стягнення з відповідача 20 922,00 грн. за виконані послуги. Також позивач просив стягнути з відповідача пеню в розмірі 1 450,20 грн., 3% річних у сумі 197,75 грн. та інфляційні втрати в розмірі 251,03 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги в сумі 20 922, 00 грн. основного боргу, 3% річних у сумі 197,75 грн. та інфляційних втрат в розмірі 251,03 грн. суд першої інстанції, рішення якого підтримав апеляційний господарський суд виходив з того, що позивач зобов'язання за Договором про технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів №1726дп від 31.08.2015 виконав в узгодженому порядку, що не спростовано відповідачем, проте останній, в порушення норм чинного цивільного та господарського законодавства України та умов Договору, не оплатив вартість наданих послуг, доказів на підтвердження виконання взятих на себе договірних зобов'язань в повному обсязі суду не надав.
Разом з тим, суди попередніх інстанцій, в частині задоволення позовних вимог щодо нарахування позивачем пені в розмірі 1 450,20 грн., відхилили, з посиланням на те, що таке нарахування суперечить ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", з огляду на перебування підприємства відповідача у процедурі банкрутства у якій триває мораторій на задоволення кредиторських вимог.
Сервисы для юристов