ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2017 року Справа № 903/449/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Рогач Л.І.- головуючого, Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.
розглянувши матеріали касаційної скарги Ратнівської селищної радина постановуРівненського апеляційного господарського суду від 07.09.2016у справі№ 903/449/16 Господарського судуВолинської областіза позовомРатнівської селищної ради до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4прознесення самочинно збудованого нежитлового приміщення силами Ратнівської селищної ради з відшкодуванням за рахунок підприємця ОСОБА_4 витрат на знесення,за участю представників:позивачаУсаченко О.В. - адвокат, угода № 10/20-16 від 23.09.2016відповідачане з'явився
ВСТАНОВИВ:
22.06.2016 Ратнівська селищна рада подала до господарського суду позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна - нежитлового приміщення (павільйону з ремонту годинників) на АДРЕСА_1 силами власника земельної ділянки - Ратнівської селищної ради з одночасним відшкодуванням позивачу за рахунок відповідача підтверджених витрат на його знесення. Позов мотивований приписами статей 83, 90, 95, 121 Земельного кодексу України, частини четвертої статті 376 Цивільного кодексу України та обґрунтовано здійсненням відповідачем самочинного будівництва нежитлового приміщення на земельній ділянці, що належить територіальній громаді селища та не була відведена відповідачу для таких цілей.
Відповідач проти позову заперечив, вказавши, що самочинного будівництва не здійснював, а дозвіл на будівництво отримав у відповідності до встановленого чинним законодавством порядку.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 19.07.2016 (суддя Костюк С.В.) у позові відмовлено.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.09.2016 (судді Сініцина Л.М. - головуючий, Василишин А.Р., Філіпова Т.Л.) рішення господарського суду залишено без змін, як законне і обґрунтоване.
Не погоджуючись з висновками судів, позивач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій та постановити нове рішення, яким позов задовольнити. Касаційну скаргу обґрунтовано порушенням судами норм матеріального та процесуального права, а саме: в порушення статей 376, 377 Цивільного кодексу України суди не взяли до уваги факт здійснення забудови на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, який не заперечується самим відповідачем, не врахували доводів та доказів позивача про те, що площа капітальної забудови з зупинкою становить 63 м 2, з якої на орендованій відповідачем земельній ділянці розташована частина приміщення площею 9 м 2, а поза межами виділеної земельної ділянки відповідач забудував 54 м 2; помилково застосували положення статті 377 Цивільного кодексу України щодо переходу прав на земельну ділянку до правовідносин, які виникли у зв'язку з порушенням земельного законодавства та невірно застосували до спірних правовідносин положення частини сьомої статті376 Цивільного кодексу України, всупереч Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", пункту 3.25 ДБН 360-92 "Містобудування, планування та забудова міських і сільських поселень" дійшли помилкового висновку щодо відступів від земельної ділянки.
Відповідач не скористався правом на участь представника в судовому засіданні касаційної інстанції та правом надання відзиву на касаційну скаргу.
Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника позивача, присутнього в судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до статей 142-145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, окрім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом ухвалення рішень. Права органів місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку. Статтею 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що землі комунальної власності є матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування; пунктом 5 статті 16 зазначеного Закону встановлено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
За частинами другою та третьою статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть, якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків, а відповідно до статті 212 Земельного кодексу України, приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
Частиною 1 статті 376 Цивільного кодексу України встановлено ознаки самочинного будівництва, а саме: житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил; кожна з наведених обставин є самостійною окремою ознакою самочинності будівництва, а наслідком здійснення такого будівництва за частиною другою статті 376 Цивільного кодексу України є те, що особа, яка здійснила самочинне будівництво не набуває права власності на нього.
Частиною третьою статті 376 Цивільного кодексу України передбачено можливість легалізації самочинно збудованого нерухомого майна у разі усунення допущеного порушення, яке полягає у здійсненні самочинного будівництва на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, шляхом надання земельної ділянки у встановленому порядку під уже збудоване майно. Необхідними умовами узаконення самочинно побудованих об`єктів є: надання земельної ділянки під вже збудовані самочинно споруди; відсутність заперечення з боку власника земельної ділянки; відсутність порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб.
Згідно з частиною четвертою статті 376 Цивільного кодексу України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Згідно з частиною сьомою статті 376 Цивільного кодексу України, у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Таким чином, законодавець у наведених підставах визначення збудованого майна, як самочинного (частина перша статті 376 Цивільного кодексу України), відокремив не тільки ознаки самочинності, але й навів окремі самостійні підстави та випадки звернення до суду в межах цивільних правовідносин для захисту своїх цивільних прав власником земельної ділянки (частина четверта статті 376 Цивільного кодексу України) та уповноваженим органом для захисту суспільного інтересу та прав третіх осіб у випадку допущених забудовником процедурних порушень, що є суттєвими для виникнення права на забудову та конструктивних, санітарних чи інших недоліків самого будівництва, зведеного об'єкта або відхилення спорудженого об'єкта від проекту.
Для правильного вирішення спору судам належить з'ясувати природу спірних правовідносин відповідно до підстав поданого позову, встановити наявність чи відсутність ознак самочинності згідно з приписами законодавства, наявність чи відсутність у зв'язку з цим порушених прав власника земельної ділянки, що підлягають судовому захисту.
Суди попередніх інстанцій встановили, що 05.12.2008 Ратнівська селищна рада (орендодавець) та підприємець ОСОБА_4 (орендар) уклали договір оренди землі № 14, згідно з пунктом 1.1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування павільйону по ремонту годинників, яка знаходиться в АДРЕСА_1; пунктом 2 договору передбачено, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,0038 га, у тому числі забудовані землі. Договір підписаний повноважними представниками сторін, скріплений печаткою позивача (орендодавця) та зареєстрований в Ратнівському відділенні Волинської регіональної філії ДП "Центр ДЗК", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 23.12.2008 за № 040809000018 (а.с.96, на звороті).
Відповідно до пункту 8 договору договір укладено на три роки (у разі укладення договору оренди землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - з урахування ротації культур згідно з проектом землеустрою). Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
Пунктами 15-16 договору сторони погодили, що земельна ділянка передається в оренду для обслуговування павільйону по ремонту годинників. Цільове призначення земельної ділянки комерційне.
Згідно з пунктом 18 договору передача земельної ділянки в оренду здійснюється з розробленням проекту її відведення. Підставою розроблення проекту відведення земельної ділянки є рішення Ратнівської селищної ради № 19/61 від 01.04.2008. Організація розроблення проекту відведення земельної ділянки і витрати, пов'язані з цим, покладаються на орендаря.
Актом прийому-передачі земельної ділянки в оренду від 25.12.2008 Ратнівська селищна рада передала в оренду терміном на три роки земельну ділянку загальною площею 38 м. кв., а підприємець ОСОБА_4 прийняв в оренду терміном на три роки земельну ділянку загальною площею площею 38 м. кв. Земельна ділянка розташована на території АДРЕСА_1. Сторони зобов'язуються дотримуватися норм та положень чинного законодавства та договору оренди; акт підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печаткою орендодавця.
За заявою підприємця від 05.05.2009 рішенням виконавчого комітету Ратнівської селищної ради № 78 від 26.05.2009 надано дозвіл підприємцю ОСОБА_4 на будівництво павільйону з ремонту годинників по АДРЕСА_1 на земельній ділянці, наданій на умовах оренди; зобов'язано підприємця ОСОБА_4 отримати в органах архітектури вихідні дані на розробку проектної документації на будівництво павільйону по ремонту годинників; після виготовлення необхідної проектної документації отримати дозвіл на початок будівельних робіт в інспекції держархбудконтролю у Волинській області; після закінчення будівництва пред'явити об'єкт приймальній комісії для здачі в експлуатацію.
Сервисы для юристов