Постанова ВГСУ від 23.11.2016 року у справі №904/2761/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2016 року Справа № 904/2761/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Вовка І.В. (головуючого, доповідача), Кондратової І.Д., Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.09.2016 року у справі № 904/2761/16 за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз" про стягнення штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до відповідача про стягнення пені в сумі 2 301 649,72 грн., 3% річних у сумі 395 069,66 грн. та 785 600,11 грн. інфляційних сум у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання з оплати поставленого в січні 2013 року - червні 2015 року природного газу на підставі договору купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013 року № 13/120-Б.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2016 року (суддя Мартинюк С.В.) позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача пеню в сумі 1 485 831,78 грн., 3% річних у сумі 314 215,68 грн. та 785 600,11 грн. інфляційних сум, а в решті позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.09.2016 року (судді: Березкіна О.В., Дармін М.О., Чус О.В.) зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач вважає, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права в частині стягнення пені, і тому просить прийняті ними рішення в цій частині скасувати, відмовивши у позові.

Відзив на касаційну скаргу від позивача до суду не надходив.

У судовому засіданні оголошувалася перерва до 23.11.2016 року.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що 04.01.2013 року між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (продавець) та ПАТ "Дніпрогаз" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 13-120-Б, відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2013-2015 роках природний газ, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити газ на умовах договору (п.1.1. Договору з урахуванням додаткової угоди №8 від 22 грудня 2014 року).

Відповідно до п. 3.3 договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

У пункті 3.4. договору сторони узгодили, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства два примірники акта приймання - передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставною для остаточних розрахунків між сторонами.

Згідно з п. 4.1 договору купівлі-продажу природного газу кількість газу, яка подається покупцеві, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу споживачів покупця.

На виконання умов договору позивачем протягом січня - грудня 2013 року, січня - грудня 2014 року, січня - червня 2015 року було передано, а відповідачем прийнято природний газ на загальну суму 333 064 616,75 грн.

За умовами п.6.1. договору, в редакції додаткової угоди №3 від 28 квітня 2014 року, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу.

Відповідач свої зобов'язання за договором купівлі-продажу природного газу виконав з порушенням строків.

Відповідно до п. 7.2. договору, у разі невиконання покупцем п. 6.1. договору умов цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

На підставі п.7.2. договору позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеня в розмірі 2 301 649,72 грн. за період з 20.02.2015 року по 17.08.2015 року.

Також позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 395 069,66 грн. за період з 20.02.2013 року по 17.08.2015 року та інфляційні втрати в розмірі 785600,11 грн. з лютого 2013 року по серпень 2015 року.

Відповідач просив суд застосувати строк позовної давності до позовних вимог.

Предметом даного судового розгляду є вимоги продавця до покупця про стягнення пені, інфляційних сум та 3% річних у зв'язку з порушенням виконання зобов'язання з оплати одержаного природного газу.

Висновки судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову мотивовано встановленням обставин прострочення виконання зобов'язання за договором в частині оплати поставленого газу, неправильним нарахуванням 3% річних та інфляційних сум, оскільки до розрахунку 3% річних було враховано дні оплати відповідачем заборгованості та нарахування інфляційних за кожний наступний місяць здійснено з урахуванням суми боргу, в яку вже включено інфляційні втрати за минулий місяць. До того ж, до вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних сум застосовано позовну давність.

За положеннями ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

В силу ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містяться в статі 193 Господарського кодексу України.