ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 липня 2014 року Справа № 922/105/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Коваленка В.М. - головуючого (доповідач у справі), Короткевича О.Є., Погребняка В.Я.,розглянувши касаційну скаргуСпеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів, м. Харків на постанову та рішеннявід 15.05.2014 р. Харківського апеляційного господарського суду від 24.03.2014 р. господарського суду Харківської областіу справі№ 922/105/14 господарського суду Харківської області
за позовомСпеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів, м. Харків допублічного акціонерного товариства "Інноваційно-промисловий Банк", м. Харків третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Національний банк України, м. Київпрозобов'язання вчинити дії в судовому засіданні взяли участь представники:
ПАТ "Інноваційно-промисловий Банк"Волос О.П., довір.,Національного банку УкраїниШелкаєва Ю.В., довір.,ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Харківської області від 24.03.2014 року (суддя - О.В. Бринцев), що прийнято у справі № 922/105/14, позов Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - Позивач, Інспекція) до публічного акціонерного товариства "Інноваційно-промисловий Банк" (далі-Відповідач, Банк), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Національного банку України (далі-Третя особа, Нацбанк) про зобов'язання вчинити дії задоволений частково: зобов'язано ліквідатора Банку акцептувати вимоги Інспекції на загальну суму 87 633 грн. 69 коп. та включити їх до переліку акцептованих вимог для затвердження Нацбанком, а в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Також вирішено питання про розподіл судових витрат у справі.
Не погодившись частково із вказаним рішенням суду, Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів звернулась до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення господарського суду Харківської області від 24.03.2014 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Інспекції в повному обсязі.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.05.2014 року (головуючий суддя - Лакіза В.В., судді: Гетьман Р.А., Шевель О.В.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 24.03.2014 року - без змін.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Інспекція звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати як рішення господарського суду Харківської області від 24.03.2014 року, так і постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.05.2014 року в частині відмови в задоволенні позову та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Інспекції в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм матеріального права, зокрема ст.ст. 16, 57 Податкового кодексу України, ст.ст. 1, 91, 92 Закону України "Про банки та банківську діяльність", а також норм процесуального права.
Заслухавши пояснення представників Відповідача та Третьої особи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
В ході розгляду справи судами було встановлено, що 02.03.2012 року у Банку було відкликано банківську ліцензію, а рішенням господарського суду від 10.05.2012 року підтверджено відповідність застосування щодо Банку ліквідаційної процедури, про що в газеті "Урядовий кур'єр" здійснено публікацію оголошення. Інспекцією були подана заява із вимогами до Банку стосовно заборгованості останнього до бюджету. Також суди вказали, що за постановою адміністративного окружного суду від 14.01.2014 року був задоволений позов про анулювання реєстрації Банку, як платника податку на додану вартість, а тому вимоги за зобов'язаннями Банку по сплаті податку на додану вартість (надалі - ПДВ) в сумі 246 087 грн. 00 коп. відхиляються. Зобов'язання по сплаті єдиного внеску та орендної плати з юридичних осіб в сумі 45 655 грн. 20 коп. та в сумі 23 734 грн. 31 коп. були сплачені ліквідатором повністю, що стало підставою для відхилення вимог Інспекції і на зазначену суму вимог. Крім цього суди вказали про неправомірність нарахування Банку пені з моменту відкликання у нього ліцензії. Визнанню ж, за висновком судів, підлягають вимоги в частині орендної плати з юридичних осіб в непогашеній ліквідатором частині та із земельного податку з юридичних осіб, які були визнані ліквідатором Банку.
Заперечуючи вказані висновки судів, скаржник зазначив, що заявлені вимоги щодо акцептування суми зобов'язань Банку перед бюджетом складають самостійно узгоджені Банком податкові зобов'язання з ПДВ та податку на прибуток, а також нарахованих сум пені. Вся заявлена до акцептування сума вимог підтверджена доказами у справі, а до обов'язків ліквідатора відноситься максимальне задоволення вимог кредиторів Банку, несплата ж податків разом із відмовою у визнанні відповідних вимог є ухиленням від сплати податків.
Однак суд касаційної інстанції не погоджується із викладеними запереченнями скаржника, оскільки вони наведені всупереч встановлених судами обставин справи та з невірним тлумаченням норм законодавства.
Так, касаційний суд звертає увагу на те, що зміст касаційної та апеляційної скарг є ідентичним, хоча предметом оскарження є різні судові рішення у справі (рішення місцевого суду та постанова апеляційного суду. Це свідчить про порушення заявником касаційної скарги вимог п. 4 ст. 111 ГПК України.
До того ж з викладених в касаційній скарзі заперечень вбачається, що заявником не спростовані висновки судів в оскаржуваних рішеннях стосовно жодної із відхилених сум обов'язкового платежу, заявленої Інспекцією згідно позовних вимог до акцептування ліквідатором Банку у ліквідаційній процедурі останнього.
При розгляді ж спору у даній справі касаційний суд виходить з того, що на момент відкликання Національним Банком України згідно постанови № 72 від 02.03.2012 року банківської ліцензії, відкриття ліквідаційної процедури щодо Банку діяли норми Закону України "Про банки і банківську діяльність" в редакції до внесення змін Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23.02.2012 року. Ці ж зміни у Закон України "Про банки і банківську діяльність" набули чинності, згідно п. 1 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", через шість місяців з дня його опублікування.
Як вже встановили суди, заява із конкурсними вимогами до Банку (що були відхилені ліквідатором Банку та стали підставою звернення із вимогами у даній справі) була подана Інспекцією ліквідатору Банку в квітні 2013 року (а.с. 91-95).
Отже суди попередніх інстанцій правомірно застосували до спірних правовідносин у даній справі положення Закону України "Про банки і банківську діяльність" в редакції до внесених змін Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23.02.2012 року, у тому числі положення ст. 88 цього закону (особливості ліквідації банку у разі його неплатоспроможності), ст. 91 (наслідки призначення ліквідатора - припинення нарахування економічних санкцій та настання строків виконання всіх зобов'язань тощо), ст. 93 (стосуються, зокрема порядку та підстав акцептування вимог кредиторів банку).
За цих підстав касаційний суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для акцептування вимог ДПІ в частині нарахованих після відкриття процедури ліквідації Банку сум пені.
До викладеного слід додати, з урахуванням положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що у ліквідаційній процедурі Банку жодних нових податкових зобов'язань не виникає, а всі витрати є такими, що пов'язані із ліквідаційною процедурою. Кошти ж, що надходять - не є доходом, а з них формується ліквідаційна маса.
Також слід погодитись з відхиленням вимог Інспекції в розмірі 246 087 грн. 00 коп. нарахованої суми ПДВ, оскільки за постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2014 року у справі № 820/12956/13-а (т. 1 а.с. 86-88) анульовано реєстрацію Банку, як платника ПДВ згідно свідоцтва від 07.03.2010 року. При цьому у вказаному рішенні адміністративний суд вказав про неправомірну відмову податкового органу прийняти за заявою Банку від 10.07.2012 року рішення про анулювання зазначеної реєстрації. Скаржником же згадані висновки не спростовані.
Також, зокрема скаржник при викладенні в скарзі заперечень не врахував встановлені судами, з посиланням на докази у справі, факти сплати ліквідатором Банку сум заборгованості по орендній платі за землю з юридичних осіб та з єдиного внеску (т. 1 а.с. 96-113).
У зв'язку із вищенаведеним колегія суддів погоджується із висновками судів в оскаржуваних судових рішеннях щодо наявності правових підстав акцептувати ліквідатором Банку лише частину заявлених Інспекцією вимог.
За таких обставин справи, доводи касаційної скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому оскаржувані рішення та постанова судів попередніх інстанцій підлягають залишенню без змін, як такі, що відповідають нормам матеріального та процесуального права.
З урахуванням викладеного та керуючись нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 1, 88, 91, 92, 9, 96 Закону України "Про банки і банківську діяльність" в редакції до внесених змін Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23.02.2012 року та ст.ст. 32-36, 43, 107, 1115, 1116, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Сервисы для юристов