Постанова ВГСУ від 23.07.2014 року у справі №908/353/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2014 року Справа № 908/353/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Черкащенка М.М. Нєсвєтової Н.М. Малетича М.М.розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна"на рішення та постанову господарського суду Запорізької області від 27.03.2014 Донецького апеляційного господарського суду від 20.05.2014у справі№908/353/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Агроцентр"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Україна"простягнення 1791, 97грн. основного боргу за договором №ЗП-48-050313/ззр-Яр від 05.03.2013, 249, 19 грн. пені, 702, 22 грн. річних процентів, 112 грн. штрафу, 36876, 75 грн. основного боргу за договором № ЗП-28-310113/н-ЯР від 31.01.2013, 6598, 81 грн. пені, 18321, 20 грн. річних процентів, 3687, 68 грн. штрафуза участю представників сторін:

від позивача: Воєвода В.О. - за довіреністю;

від відповідача:- не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіс - Агроцентр" звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна" про стягнення 1791 грн. 97 коп. основного боргу за договором №ЗП-48-050313/ззр-Яр від 05.03.2013 р., 249 грн. 19 коп. пені, 702 грн. 22 коп. річних процентів, 112 грн. штрафу, 36876 грн. 75 коп. основного боргу за договором № ЗП-28-310113/н-ЯР від 31.01.2013 р., 6598 грн. 81 коп. пені, 18321 грн. 20коп. річних процентів, 3687 грн. 68 коп. штрафу.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 27.03.2014, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 20.05.2014 у справі №908/353/14 позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.05.2014 та рішення господарського суду Запорізької області від 27.03.2014 скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позов частково, стягнути з ТОВ "Україна" на користь ТОВ " Сервіс - Агроцентр" 38668,72 грн. основного боргу, у решті позовних вимог відмовити.

Відповідач вважає, що суди попередніх інстанцій невірно застосували норму ст. 625 ЦК України, оскільки 39% річних підпадають під визначення пені, а подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання суперечить Конституції України. Крім того, скаржник не погоджується з висновками судів щодо стягнення штрафу та пені, посилаючись на те, що прострочення виконання зобов'язання пов'язано з форс-мажорними обставинами, що виключають його вину і, як наслідок, - застосування штрафних санкцій.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між ТОВ "Сервіс-Агроцентр" (постачальник) та ТОВ "Україна" (покупець) укладено договори поставки на умовах розстрочення платежу: договір від 05.03.2013 № ЗП-48-050313/ззр-Яр та договір від 31.01.2013р. №ЗП-28-310113/н-ЯР, за умовами яких постачальник зобов'язався передати продукцію для сільгоспвиробництва, а покупець - прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. Загальна кількість та найменування товару, що підлягає поставці, його певне співвідношення (асортимент), упаковка та маркування, ціна, строк, порядок поставки та оплати, а також інші умови визначається додатковими угодами (специфікаціями) до цього договору, які є невід'ємною його частиною (п. 1.3 договорів).

Позивач на виконання умов договорів поставив відповідачу товар на загальну суму 75993,47грн., що підтверджується видатковими накладними від 18.03.2013 №311 на суму 1866,64грн., від 29.03.2013 №498 на суму 67243,50грн., від 29.03.2013 №499 на суму 6510,00грн., який отримано відповідачем, про що свідчать підписи уповноваженої особи відповідача на зазначених накладних та довіреність № 10 від 28.03.2013.

Відповідачем було частково оплачено отриманий товар на суму 37324,75 грн., що підтверджується наданими банківськими виписками. Тобто, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 38668,72 грн., зокрема за договором № ЗП-28-310113/н-ЯР від 31.01.2013 - 36876, 75 грн., № ЗП-48-050313/ззр-Яр від 05.03.2013 - 1791, 97грн.

У додаткових угодах (специфікаціях) сторони погодили строки оплати товару, а саме:

1) 20% - до 08.03.2013, 80% - до 15.10.2013 (додаткова угода (специфікація) № 1 від 05.03.2013 до договору № ЗП-48-050313/ззр-Яр від 05.03.2013);

2) 20% - до 06.02.2013, 30% - до 31.07.2013, 50% - до 15.10.2013 (додаткова угода (специфікація) № 1 від 31.01.2013 до договору № ЗП-28-310113/н-Яр від 31.01.2013);

3) 20% - до 15.04.2013, 30% - до 31.07.2013, 50% - до 15.10.2013 (додаткова угода (специфікація) №2 від 06.03.2013 до договору № ЗП-28-310113/н-Яр від 31.01.2013)

Приймаючи рішення у справі, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем не заперечується наявність боргу перед позивачем за період з 01.01.2013-13.03.2014 за спірними видатковими накладними, що підтверджується підписані та скріплені печаткою підприємства акти звірки розрахунків зі сторони відповідача, а також в зв'язку з тим, що невиконання зобов'язання відповідачем не було пов'язано з форс - мажорними обставинами та зважаючи на те, що річні проценти за своєю правовою природою є складовою частиною боргу, суди дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з таким висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх правомірними та такими, що відповідають матеріалам справи, виходячи з наступного.

Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Зазначені норми права визначають підстави звільнення від відповідальності за умови, якщо інше не встановлено договором або законом. Саме такі підстави визначені сторонами в розділі 7 договорів.

Згідно п. 7.1 договорів, у випадку настання обставин, що знаходяться поза контролем сторін (форс-мажорних), які стали прямою причиною неможливості виконання договірних зобов'язань, сторона, що підпала під дію таких обставин, звільняється від відповідальності у вигляді штрафу та пені за невиконання зобов'язань по договору при умові невідкладного надання документів, які підтверджують факт існування форс-мажорних обставин, а саме - висновку органу Торгово-Промислової Палати України.

Відповідно до п. 7.3. договорів, несприятливі погодні умови та інші обставини, які призвели до загибелі посівів чи/або втрати урожаю покупця, не є підставою для звільнення покупця від обов'язку розрахуватись по даному договору.

Пунктом 7.4 передбачено, що про настання обставин, що вказані в п. 7.1. цього договору, сторона, для якої вони виникли, повинна в триденний термін письмово повідомити другу сторону про настання таких обставин з подальшим підтвердженням факту існування форс-мажорних обставин довідкою територіального органу Торгово-Промислової Палати України. У будь-якому разі строк надання висновку не повинен перевищувати більш як 30 календарних днів.

Не повідомлення або несвоєчасне повідомлення чи/або несвоєчасне надання висновку, позбавляє потерпілу сторону права посилатися на вказані обставини, як на підставу звільнення від відповідальності у вигляді штрафу та пені за невиконання зобов'язань по цьому договору. (п. 7.5. договорів).