ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 квітня 2015 року Справа № 914/134/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді:Міщенка П.К., суддів:Куровського С.В., Поліщука В.Ю.розглянувши касаційну скаргу на постанову та на ухвалу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області Львівського апеляційного господарського суду від 23.02.2015 року господарського суду Львівської області від 22.01.2015 рокуу справі№914/134/15господарського суду за заявою до Львівської області Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області Приватного підприємства "Пол-Експорт"провизнання банкрутомПредставники сторін у судове засідання не з'явились, про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.
В С Т А Н О В И В:
Ухвалою господарського суду Львівської області від 22.01.2015 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.02.2015 року, заяву ДПІ у Сихівському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про порушення справи про банкрутство ПП "Пол-Експорт" повернуто заявнику без розгляду з доданими до неї документами, на підставі частини 1 статті 15 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з посиланням на не додання до заяви постанови органу державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження з виконання вимог кредитора.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Державна податкова інспекція у Сихівському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області звернулась до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, просила їх скасувати і прийняти нове рішення, яким порушити провадження у справі про банкрутство ПП "Пол-Експорт", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме: частини 3 статті 10, пункту 7 статті 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статті 3 Закону України "Про виконавче провадження", статті 95 Податкового кодексу України, пункту 12.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21.01.2004 №22.
Переглянувши у касаційному порядку прийняті судами попередніх інстанцій ухвалу та постанову, перевіривши застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Частиною 3 статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.
Безспірні вимоги кредиторів - грошові вимоги кредиторів, підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, і постановою про відкриття виконавчого провадження, згідно з яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.
Відповідно до частини 2 статті 11 названого Закону до заяви про порушення справи про банкрутство додаються, зокрема, рішення суду про задоволення вимог кредитора, що набрало законної сили; відповідна постанова органу державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження з виконання вимог кредитора.
Згідно із частиною 7 згаданої статті, до заяви кредитора додаються також, зокрема, копія виконавчого документа;
до заяви кредитора - органу державної податкової служби чи інших органів, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, додаються докази вжиття заходів до отримання відповідної заборгованості у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до частини 1 статті 15 вказаного Закону господарський суд повертає заяву про порушення справи про банкрутство без розгляду, якщо, зокрема, заявник - кредитор не подав доказів неспроможності боржника виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами в розмірі, визначеною частиною третьою статті 10 цього Закону, протягом трьох місяців після відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено цим Законом.
Як вбачається з матеріалів справи, заявником подано до господарського суду Львівської області заяву про порушення провадження у справі про банкрутство ПП "Пол-Експорт".
В підтвердження безспірності грошових вимог ініціюючого кредитора до заяви були додані постанова Львівського окружного адміністративного суду від 09.04.2014 року у справі №813/2836/14, якою присуджено до стягнення з боржника в дохід бюджету кошти для погашення податкового боргу в розмірі 65635666,00 грн., копії інкасових доручень, а також, докази вжиття заходів до отримання відповідної заборгованості у встановленому законодавством порядку.
Одночасно у своїй заяві ДПІ зазначила, що процедура погашення податкового боргу регулюється окремими нормами, а саме Податковим кодексом України. Органи державної виконавчої служби до процедури примусового виконання судових рішень про стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу не залучаються, тому немає підстав для відкриття виконавчого провадження в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження".
Повертаючи без розгляду подану заяву, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, керувався приписами частини 3 статті 10, частини 2 статті 11, частини 1 статті 15 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та виходив з того, що зазначеним Законом не передбачено виключень (в тому числі й для органів податкової служби) щодо можливості порушення провадження у справі про банкрутство без відкриття виконавчого провадження за наявним судовим рішенням.
Проте, з таким висновком колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується, оскільки його зроблено без врахування спеціальних норм матеріального та процесуального права, котрі визначають порядок примусового виконання судового рішення про стягнення податкового боргу, і які підлягали застосуванню при вирішенні питання про наявність або відсутність підстав для прийняття до розгляду заяви податкового органу про порушення провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України , іншими законодавчими актами України.
Так, частиною першою статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів виконуються органами доходів і зборів, банками та іншими фінансовими установами.
Згідно із пунктом 41.2 статті 41 Податкового кодексу України, органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці у межах своїх повноважень.
Порядок стягнення податкового боргу платників податків регулюється статтями 95-99 Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 95.1 статті 95 Податкового кодексу України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Згідно з абзацом першим пункту 95.3 статті 95 Податкового Кодексу України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
Механізм виконання судових рішень про стягнення грошових коштів у рахунок погашення податкового боргу передбачений главою 12 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, який передбачає оформлення інкасового доручення для примусового стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу. Відповідно до пункту 12.4 зазначеної Інструкції, судове рішення, на підставі якого з платника податків стягуються кошти, до банку не подається. Натомість реквізити відповідного судового рішення зазначаються в самому інкасовому дорученні.
Абзацами другим та третім пункту 95.3 статті 95 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючий орган звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.
Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття контролюючим органом рішення про погашення усієї суми податкового боргу.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що аналіз положень Закону України "Про виконавче провадження" та Податкового кодексу України дає підстави для висновку про те, що примусове виконання рішення суду про стягнення грошових коштів у рахунок погашення податкового боргу платника податків - юридичної особи за законом покладено виключно на контролюючи органи (органи доходів і зборів) за визначеною Податковим кодексом України процедурою, без залучення до неї органів державної виконавчої служби.
Сервисы для юристов