ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 лютого 2017 року Справа № 917/775/16
Вищий господарський суд України у складі: суддя Львов Б.Ю. - головуючий, судді Корсак В.А. і Селіваненко В.П.,
розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод", м. Кременчук Полтавської області,
на рішення господарського суду Полтавської області від 23.06.2016
та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.11.2016
зі справи № 917/775/16
за позовом акціонерного товариства "Науково-виробнича корпорація "Уралвагонзавод" імені Ф.Е. Дзержинського" (далі - Товариство), м. Нижній Тагіл Свердловської області, Російська Федерація,
до публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" (далі - Завод),
третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - Банк), м. Дніпропетровськ,
про стягнення коштів,
за участю представників:
Товариства - Чулова Г.В.,
Заводу - Гнатенка С.І., Максименка А.Ю.,
Банка - Тузової В.О.,
з оголошенням 14.02.2017 у судовому засіданні перерви до 23.02.2017,
ВСТАНОВИВ:
Товариство звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з Заводу 58 239 800 рос. руб. несплаченої винагороди за використання об'єктів інтелектуальної власності в зв'язку з неналежним виконанням ліцензійного договору від 29.09.2010 № 1295сб/15 (далі - Договір).
Рішенням господарського суду Полтавської області від 23.06.2016 (суддя Киричук О.А.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.11.2016 (колегія суддів у складі: Сіверін В.І. - головуючий, судді Терещенко О.І., Івакіна В.О.), позов задоволено.
Прийняті зі справи судові рішення з посиланням на приписи статті 14 Закону України "Про засади державної мовної політики", статті 9 Конституції України, статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право", статті 4 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності (набула чинності для України 19.12.1992; далі - Угода), статей 166, 309, 310 Цивільного кодексу Російської Федерації (далі - ЦК РФ), статей 526, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 111 Закону України "Про боротьбу з тероризмом", статті 17 Закону України від 28.11.2002 № 249-IV "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" (далі - Закон № 249), статей 1, 4, 5 Закону України "Про санкції" та статей 3, 33 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) мотивовано: неналежним виконанням Заводом договірних зобов'язань із сплати Товариству винагороди за використання об'єктів інтелектуальної власності; відсутністю доказів наявності обставин непереборної сили та доказів вжиття Заводом всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання; недоведеністю відповідачем неможливості виконання покладених на нього обов'язків з оплати використання об'єктів інтелектуальної власності.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України та письмових поясненнях Завод просить зазначені судові рішення зі справи скасувати внаслідок їх прийняття з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило про безпідставність її доводів та просило судові рішення зі справи залишити без змін, а скаргу - без задоволення.
Від третьої особи надійшли письмові пояснення, в яких вона зазначає, що судові рішення зі справи прийняті без повного дослідження усіх підстав для обмеження фінансових операцій (зокрема санкцій, застосованих Радою Європейського Союзу та Сполученими Штатами Америки), тоді як наявність санкцій щодо Товариства унеможливлює виконання Заводом своїх зобов'язань за Договором.
Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши присутніх представників, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- відкритим акціонерним товариством "Науково-виробнича корпорація" Уралвагонзавод" імені Ф.Е. Дзержинського (з 29.05.2015 Товариство; ліцензіар) і Заводом (ліцензіат) укладено Договір, за умовами якого ліцензіар надає ліцензіату на термін дії цього договору і за винагороду, сплачену ліцензіатом, невиключну ліцензію на ноу-хау (відомості технічного характеру, представлені у вигляді облікованих копій конструкторської документації та повідомлень на внесення змін до конструкторської документації на вироби вагонобудування "Візок моделі 18-100 черт. 100.00.000-0СБ; черт. 100.00.000-1СБ з вхідними вузлами і деталями"). При цьому ліцензіату надаються права: а) на виробництво продукції за ліцензією на території України; б) на використання та реалізацію продукції, виготовленої за ліцензією, на території України, Вірменії, Азербайджану, Білорусії, Грузії, Індії, Іраку, Ірану, Казахстану, Киргизії, Латвії, Литви, Молдови, Монголії, Російської Федерації, Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану, Фінляндії, Естонії;
- відповідно до Розділу 3 Договору конструкторська документація (ноу-хау) прийнята Заводом за актом від 03.10.2011 № 15-20/651;
Сервисы для юристов