Постанова ВГСУ від 23.02.2017 року у справі №911/1195/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2017 року Справа № 911/1195/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяЯценко О.В., суддіБакуліна С.В., Поляк О.І.розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "ТД "ПРОГРЕС"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2016 у справі№ 911/1195/16Господарського судуКиївської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ТД "ПРОГРЕС"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Прогрес"треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору1.Ірпінська міська рада, 2.Виконавчий комітет Ірпінської міської радипростягнення 1475029,00грн,в засіданні взяли участь представники:

- позивача:Трегубова О.С., Сікорський Т.Г.- відповідача:Зоріна О.В.,- третя особа 1:не з'явились,- третя особа 2:не з'явилисьВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД "Прогрес" (позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Прогрес" (відповідач) про стягнення 1475 029 грн, оскільки останній не виконав свій обов'язок, передбачений умовами договору про просте товариство від 18.02.2011 року № 01/011 щодо сплати пайової участі (внеску) у розвиток інфраструктури м. Ірпінь, тому позивач, який виконав таке зобов'язання вимагає відшкодування понесених витрат із сплати пайової участі (внеску) у розвиток інфраструктури м. Ірпінь в заявленому до стягнення розмірі повинні.

Рішенням Господарського суду Київської області від 02.08.2016 р. (суддя Подоляк Ю.В.) у задоволенні позову відмовлено.

Суд дійшов висновку, що умовами договору про просте товариство від 18.02.2011 № 01/011 не передбачено, що позивач, як керівник проекту на свій розсуд з власної ініціативи виконує замість відповідача його прямі обов'язки, зокрема, щодо сплати пайового внеску у розвиток інфраструктури м. Ірпінь, як і не передбачено, що відповідач повинен відшкодувати будь-яку компенсацію за це, то суд дійшов висновку про відсутність підстав щодо стягнення з відповідача понесені позивачем витрати зі сплати пайової участі (внеску) у розвиток інфраструктури м. Ірпінь.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2016р. (судді: Коршун Н.М., Зеленін В.О., Ткаченко Б.О.) рішення Господарського суду Київської області від 02.08.2016 р. залишено без зміни.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД "ПРОГРЕС" в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, позов задовольнити.

Заявник вважає, що судами не застосовано норми, що підлягали застосуванню до спірних правовідносин, щодо договору комісії - ч. 2 ст. 628, ст. 1022, ст. 1024 ЦК України, договір про просте товариство №01/011 від 18.02.2011 р., укладений між Позивачем та Відповідачем, є змішаним. При цьому до відносин, пов'язаних зі сплатою пайової участі, мають застосовуватися положення ЦК України стосовно договору комісії, оскільки положення Договору про просте товариство №01/011 містять усі істотні умови не тільки договору про спільну діяльність, а й договору комісії.

Таким чином, заявник доводить, що на виконання укладених договорів про сплату пайових внесків Позивач, який діяв в інтересах Відповідача, як комісіонер, поніс витрати у розмірі 1 475 029,00 гривень. Вказані витрати документально підтверджені і на підставі статті 1024 ЦК України підлягають відшкодуванню Відповідачем, оскільки вони були вчинені в інтересах Відповідача. Не застосовано норму пункт 4 ст. 1135 ЦК України, що підлягала застосуванню до спірних правовідносин, оскільки позивач як Сторона-2 за Договором про просте товариство №01/011 від 18.02.2011 р., вчинив в інтересах усіх учасників правочини від власного імені - уклав договори про пайову участь та сплатив за ними грошові кошти, тому укладення відповідних договорів та сплата за ними пайових внесків були необхідними в інтересах усіх учасників, відтак існували усі умови для застосування ч. 4 ст. 1135 ЦК України.

За твердженням заявника суди не врахували обов'язковість застосування норми ч. 5 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», зокрема форма сплати пайового внеску (грошова чи не грошова) визначається виключно законом, а не нормами договору між господарюючими суб'єктами, а органи місцевого самоврядування встановлюють порядок залучення коштів пайового участі виключно в межах норм закону; суди допустили порушення норми ч. 5 ст. 30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", не застосувавши її імперативного припису.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Прогрес" у відзиві доводи скарги заперечує з тих мотивів, що договором про просте товариство не передбачено право сторони договору виконувати прямі обов'язки іншої сторони, а також не містить умов про обов'язок відповідача компенсувати відповідні витрати; умовами договору також не передбачено, що відповідач зобов'язується здійснити пайову участь (внесок) у розвиток інфраструктури виключно у грошовій формі.

Ухвалою від 23.01.2017 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Яценко О.В., суддів - Бакуліної С.В., Поляк О.І. касаційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Київська енергетична будівельна компанія" прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 02.02.2016.

Ухвалою від 02.02.2017 розгляд скарги відкладено на 23.02.2017.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку судові акти, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Між сторонами у справі було укладено договір про просте товариство від 18.02.2011 № 01/011 (далі - Договір), відповідно до умов якого, сторони зобов'язались спільно діяти для досягнення господарської мети - будівництва комплексу житлових будинків в місті Ірпінь Київської області (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 1.5.1 договору сторони дійшли згоди, що позивач - сторона 2 діятиме від всіх сторін цього договору з метою ведення їх спільних справ та стає керівником спільного проекту. На підставі цього договору сторона 2 уповноважена діяти від сторін цього договору у відносинах із третіми особами, вчиняти від їх імені відповідні правочини. З підписанням цього договору вважається, що сторона 1 надала згоду на вчинення стороною 2 від імені всіх сторін цього договору на правах керівника спільного проекту кожного правочину, що стосується ведення спільних справ і випливатиме з цього договору.

Пунктом 5.1.15 договору сторони погодили, що сплата пайових внесків на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Ірпінь у повному обсязі за весь комплекс, що будується згідно даного договору, здійснюється відповідачем - стороною 1 за власний рахунок.

Звертаючись з позовом позивач посилається на порушення пункту 5.1.15 Договору, зазначаючи, що відповідач не виконав передбачений цим пунктом обов'язок щодо сплати пайової участі (внеску) у розвиток інфраструктури м. Ірпінь.

За висновком позивача він, виконавши за свій рахунок цей обов'язок, має право вимагати відшкодування понесених витрат, оскільки спірні кошти ним було сплачено в інтересах спільного проекту.

При розгляді спору, зокрема суд апеляційної інстанцій кваліфікував укладений між сторонами спору Договір як такий, що є договором про просте товариство, який регулюється главою 77 ЦК України та не є змішаним, оскільки вказаний договір не містить положень про те, що будь-яка із сторін договору вправі виконувати замість іншої її прямі обов'язки з власної ініціативи, як не містить і положень щодо права вимоги компенсації усього виконаного замість іншої сторони.

Відмовляючи у позові, суди мотивували свої висновки тим, що позовні вимоги про компенсацію сплачених позивачем на підставі окремих договорів між ним та виконавчим комітетом Ірпінської міськради коштів пайової участі, не ґрунтуються на договорі між сторонами у справі; доказів того, що позивач уклав зазначені договори від імені та за рахунок відповідача або за його дорученням в матеріалах справи не містяться; договір не містить умов про те, що відповідач зобов'язаний здійснити пайову участь (внесок) у розвиток інфраструктури м. Ірпінь виключно у вигляді грошових коштів.

Касаційна інстанція приходить до висновку, що при розгляді спору судами першої та апеляційної інстанцій не враховано наступне.

Касаційна інстанція зазначає, що при розгляді спору, що виник із укладеного між сторонами договору про просте товариство суди мають керуватися, зокрема нормами глави 54 ("купівля-продаж"), 61 ("підряд"), 77 ("спільна діяльність").

У випадку, коли з умов договору вбачається, що кожна із сторін вносить вклади (передає земельну ділянку, вносить грошові кошти, виконує роботи, поставляє матеріали і т.д.) з метою досягнення загальної мети - створення об'єкту нерухомого майна, відповідний договір слід кваліфікувати як договір простого товариства.

Укладений сторонами Договір передбачав зобов'язання сторін спільно діяти для досягнення господарської мети - будівництва комплексу житлових будинків в місті Ірпінь Київської області (п.1.1 Договору).