ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 лютого 2016 року Справа № 926/1246/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Дроботова Т.Б., Рогач Л.І.за участю представників: від позивача:не з'явився;від відповідача:не з'явився;від третьої особи:не з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуОбласного комунального підприємства "Буковина-Фарм"на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.12.2015р.у справі господарського суду№926/1246/15 Чернівецької областіза позовомОбласного комунального підприємства "Буковина-Фарм"до Департаменту економіки Чернівецької міської радитретя особаЧернівецька обласна радапровизнання договору недійснимВ С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Чернівецької області від 08.09.2015р. у справі №926/1246/15 позовні вимоги задоволені у повному обсязі. Визнано недійсним договір оренди нерухомого майна №83 від 16.04.2013р., укладений між Департаментом економіки Чернівецької міської ради, який уповноважений Чернівецькою міською радою і діяв від імені та в інтересах територіальної громади м. Чернівці та Обласним комунальним підприємством "Аптека №100" (правонаступник - Обласне комунальне підприємство "Буковина-Фарм"). Визнано недійсним Додатковий договір №1 від 10.09.2013р. та Додатковий договір №2 від 15.07.2014р. до договору оренди нерухомого майна №83 від 16.04.2013р., укладений між Департаментом економіки Чернівецької міської ради, який уповноважений Чернівецькою міською радою і діяв від імені та в інтересах територіальної громади м. Чернівці та правонаступником Обласного комунального підприємства "Аптека №100" Обласним комунальним підприємством "Буковина-Фарм". Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.12.2015р. у справі №926/1246/15 змінено рішення господарського суду Чернівецької області від 08.09.2015р. у справі №926/1246/15 шляхом доповнення пункту другого резолютивної частини рішення реченням такого змісту: "Зобов'язання за договором оренди нерухомого майна №83 від 16 квітня 2013 року із змінами та доповненнями, внесеними додатковим договором №1 від 10 вересня 2013 року та додатковим договором №2 від 15 липня 2014 року припиняється на майбутнє з моменту набрання рішенням законної сили.".
Позивач, Обласне комунальне підприємство "Буковина-Фарм", з прийнятою постановою апеляційної інстанції не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою разом з клопотанням про відновлення пропущеного процесуального строку на її подання, в якій просить скасувати постанову апеляційної інстанції, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.
Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального права.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 08.02.2016р. задоволено клопотання позивача про поновлення строку на подання касаційної скарги, відновлено строк на її подання, зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.
У письмовому відзиві на касаційну скаргу відповідач у мотивувальній частині зазначив про необґрунтованість касаційної скарги, а в резолютивній частині просить прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити.
22.02.2016р. до Вищого господарського суду України надійшло клопотання від позивача про розгляд справи без його участі.
В призначене судове засідання касаційної інстанції 23.02.2016р. учасники судового процесу уповноважених представників не направили. Явка не визнавалась обов'язковою.
Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Обласного комунального підприємства "Буковина-Фарм".
Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 16.04.2013р. між Департаментом економіки Чернівецької міської ради, який уповноважений Чернівецькою міською радою і діяв від імені та і інтересах територіальної громади м. Чернівці, (орендодавець) та Обласним комунальним підприємством "Буковина-Фарм" (в редакції Додаткового договору №1 від 10.09.2013р.) (орендар), укладений договір оренди нерухомого майна №83, відповідно до умов якого орендодавець на підставі рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради №442/11 від 06.06.2007р. та заяви №02/01-11-1311/0 від 09.04.2013р. передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нежиле приміщення, загальною площею 398,1 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Чернівці, вул. Героїв Майдану, 85 (колишня Червоноармійська) (в редакції Додаткового договору №2 від 15.07.2014р.) на 1-му поверсі та в підвалі будівлі (майно), з метою використання його під аптеку.
Вищезазначене нерухоме майно знаходилось у комунальній власності міста Чернівці згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 28.11.2011р. САЕ №253748 виданого на підставі підпункту 1.6 пункту 1 рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 22.11.2011р. №731/20.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням господарського суду Чернівецької області від 12.03.2015р., залишеним без змін постановами Львівського апеляційного господарського суду від 13.05.2015р. та постановою Вищого господарського суду України від 15.07.2015р. у справі №926/1933/14, визнано незаконним та скасовано підпункт 1.6 пункту 1 рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 22.11.2011р. №731/20 та визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно САЕ №253748 від 28.11.2011р. та встановлено, що в процесі розмежування державної і комунальної власності у 1991 році вищезазначене нерухоме майно правомірно було передано до комунальної власності Чернівецької обласної ради народних депутатів, яке в подальшому відповідно до Конституції України та змін у законодавстві було трансформовано у право спільної власності територіальних громад в особі Чернівецької обласної ради.
Відповідно до приписів ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
За змістом ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України судом може бути визнане недійсним повністю або частково господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).
Статтею 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Способами захисту прав при цьому є двостороння реституція або, у разі її неможливості, - відшкодування вартості того, що одержано (ч. 1), відшкодування заподіяних збитків та моральної шкоди (ч. 2).
Згідно з ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення.
Разом з тим, ч. 3 ст. 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення. Якщо ж за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним з моменту його виникнення і припиняється на майбутнє, а не з моменту укладення.
Фактичне користування майном на підставі договору оренди в разі визнання його недійсним унеможливлює застосування наслідків наслідки недійсності правочину відповідно до ст. 216 ЦК, тому такий договір повинен визнаватися судом недійсним і припинятися лише на майбутнє, а не з моменту укладення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01.07.2015р. у справі №910/24029/13.
Беручи до уваги вищевикладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли до вірного та обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Переглядаючи судове рішення в апеляційному порядку, апеляційна інстанція з огляду на те, що місцевий господарський суд в резолютивній частині рішення не визначив момент, з якого вважаються припиненими зобов'язання за договором оренди нерухомого майна, дійшла до висновку про необхідність доповнення резолютивної частини судового рішення, що зобов'язання за оскаржуваним договором (із змінами та доповненнями) припиняється на майбутнє з моменту набрання рішення законної сили.
Відповідно до п. 2.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.
Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011р. №11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII-1 Господарського процесуального кодексу України" визначено, зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставою для скасування судового рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є, зокрема, порушення або неправильне застосування норм процесуального права. Проте судовий акт підлягає скасуванню лише за умови, якщо таке порушення призвело до прийняття неправильного судового рішення.
В силу приписів ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Сервисы для юристов