ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 лютого 2016 року Справа № 910/22179/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого суддіКруглікової К.С.(доповідач), суддів:Борденюк Є.М., Кривди Д.С., розглянувши касаційну скаргу Концерну "Міські теплові мережі"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 23.12.2015у справі№ 910/22179/15 Господарського суду міста Києва за позовомКонцерну "Міські теплові мережі"доПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"провизнання укладеним договору реструктуризації заборгованості в сумі 93 199 546,13 грн. за участю представників сторін:позивача:Литвиненко Ж.М.,відповідача:Старчик А.А.,
В С Т А Н О В И В:
Концерн "Міські теплові мережі" звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про визнання укладеним між НАК "Нафтогаз України" та Концерном договору реструктуризації заборгованості в сумі 93 199 546,13 грн. на умовах, викладених в проекті договору, підписаного позивачем, та вважати зазначену заборгованість реструктуризованою.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що вищевказана заборгованість підлягає реструктуризації на підставі статті 10 Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", однак, відповідач ухиляється від укладання відповідного договору, який був розроблений позивачем відповідно до вказаного Закону, спірний договір реструктуризації слід визнати укладеним, оскільки відповідачем були прийняті перераховані на його підставі кошти в сумі 388331,44 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 16925 від 29.09.2015.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.10.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2015 у справі №910/22179/15, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 12.10.2015 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 23.09.2011 між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" та Концерном "Міські теплові мережі" укладено договір на постачання природного газу за регульованим тарифом № 1 БО, за умовами якого постачальник постачає природний газ споживачу в обсягах і в порядку, передбачених договором для забезпечення потреб споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість газу і наданих послуг у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених договором.
Судами також встановлено, що ПАТ "Запоріжгаз" поставив протягом жовтня 2011 - серпня 2012, а позивач прийняв природний газ на загальну суму 245 606 343,87 грн, однак Концерном вказаний природний газ оплачений лише частково в сумі 145 656 078,54 грн. Неоплаченим залишився газ на загальну суму 99 950 265,33 грн.
Крім того, судами було встановлено, що 31.10.2012 між ПАТ "Запоріжгаз" (первісний кредитор) та ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги № 14/6705/12, за умовами якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає право вимоги до боржника, концерну за договором від 23.09.2011 у сумі 99 950 265,33 грн. Крім передачі права вимоги оплати спожитого природного газу за зобов'язанням, зазначеним в п.1.1 договору, до нового кредитора переходять права вимоги стягнення всіх штрафних санкцій, інфляційних витрат та відсотків, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань за зазначеним вище договором (п.1.2 договору від 31.10.2012).
З матеріалів справи вбачається, що за даними бухгалтерського обліку у Концерну рахується заборгованість перед ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за договором від 31.10.2012, і станом на 01.01.2013 становить 93 199 546,13 грн (залишок основного боргу з урахуванням списаної заборгованості в сумі 4 598 042,99 грн згідно рішень судів у справі № 910/8845/13).
09.06.2015 відповідач звернувся до позивача з листом №4156 щодо погашення заборгованості за спожитий природний газ, в якому зазначив, що концерну необхідно вжити заходів щодо погашення заборгованості протягом 3-х місяців з дня отримання листа.
З метою вжиття заходів з погашення заборгованості перед ПАК "НАК "Нафтогаз України" 27.07.2015 листом №3729/20 Концерн звернувся до відповідача з пропозицією укласти договір про реструктуризацію заборгованості, яка виникла станом на 01.01.2013, на умовах, визначених ст.10.1 Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" та направив на адресу відповідача примірник проекту договору про реструктуризацію.
На вказану пропозицію відповідач листом від 12.08.2015 №26-5780/1.2.2-15 повідомив позивача, що реструктуризація здійснюється за умови погашення в трьохмісячний строк з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану НАК "Нафтогаз України" заборгованості за природний газ, спожитий до 01.01.2014 (без урахування пені, штрафних та фінансових санкцій, що підлягають стягненню на підставі рішення суду), що залишилась непогашеною на день набрання чинності цим законом.
Оскільки відповідач згоди на реструктуризацію боргу не надав, позивач звернувся до суду з позовом про визнання договору про реструктуризацію заборгованості в сумі 93 199 546,13 грн укладеним на умовах, викладених позивачем у проекті договору.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний господарський суд, виходив з того, що між сторонами не було досягнуто згоди з усіх істотних умов спірного договору про реструктуризацію, укладання якого не є обов'язковим для сторін на підставі закону, а відтак, такий правочин слід вважати таким, що не відбувся.
Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
За правилами частин 3 і 7 статті 179 ГК України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Спори, що виникають при укладанні господарських договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору (ч.1 ст.187 ГК України).
З огляду на зазначені вище норми права, укладення договору для сторони є обов'язковим лише у випадках прямо встановлених законодавством чи домовленістю між сторонами.
Спеціальним законом, що регулює питання реструктуризації заборгованості за природний газ є Закон України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу".
Статтею 2 вказаного Закону передбачено, що дія цього Закону поширюється на підприємства паливно-енергетичного комплексу, а також інших учасників розрахунків, які мають або перед якими є заборгованість, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії.
Сервисы для юристов