ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 лютого 2016 року Справа № 910/20221/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого Овечкіна В.Е.,суддівКорнілової Ж.О., Чернова Є.В.,за участю представників:позивача -Вітюк О.С., відповідача-не з'явились,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м.Києвана постановуКиївського апеляційного господарського суду від 02.12.2015у справі№910/20221/15 за позовом Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м.КиєвадоТОВ "Ніка Холдінг Інвест"про стягнення 13674,89 грн.встановив:
Рішенням господарського суду м.Києва від 30.09.2015 (суддя Привалов А.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2015 (судді: Гончаров С.А., Куксов В.В., Шаптала Є.Ю.), в позові відмовлено повністю у зв'язку з недоведеністю споживання відповідачем комунальних послуг з центрального опалення в період з 01.12.2012р. по 31.05.2014р.
Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м.Києва в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.509,526,530,901,903 ЦК України, ст.193 ГК України, ч.3 ст.20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та ст.ст.43,105 ГПК України. Зокрема, скаржник наголошує на тому, що судом залишено поза увагою облікові картки (табуляграми) та груп-рахунки постачальної організації, копії претензії, платіжної вимоги-доручення та акта узгодження вартості наданих послуг, які підтверджують щомісячне надання послуг відповідачу за весь період заборгованості.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутнього у засіданні представника позивача, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова - залишенню без змін з наступних підстав.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 01.10.2012р. між комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району м.Києва (покупець) та ТОВ "Євро-Реконструкція" (енергопостачальна організація) було укладено договір №420002 на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води, за умовами якого енергопостачальна організація зобов'язується виробляти, систематично поставляти та передавати у власність покупцю теплову енергію у вигляді гарячої води у період з 01.10.2012р. по 30.09.2013р. у кількості 58740,319 Гкал, опалення 15,553 Гкал/год та гарячого водопостачання 11,897 Гкал/год. Покупець в свою чергу зобов'язується прийняти товар та своєчасно здійснити за нього оплату на умовах договору.
Згідно Додатку №3 до договору №420002 від 01.10.2012 визначено абонентів, які знаходяться на балансі ЖРЕО-403, серед яких значиться житлова будівля, що знаходиться за адресою: Харківське шосе, 2, в т.ч. субабонент - ТОВ "Ніка Холдінг Інвест".
Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії реєстраційного посвідчення №032234, ТОВ "Ніка Холдінг Інвест" є власником нежилого приміщення загальною площею 64кв.м. за адресою: м. Київ, Харківське шосе, 2, на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 28.12.2007.
На думку позивача, протягом періоду з 01.12.2012р. по 31.05.2014р. комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району м.Києва було отримано від ТОВ "Євро-Реконструкція" та надано відповідачу комунальні послуги за адресою: м. Київ, Харківське шосе, 2 на суму 8504,58 грн.
Предметом позову в даній справі є стягнення 13674,89 грн., з яких 8504,58 грн. основного боргу, 4654,53 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 515,78 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на несплату відповідачем коштів за надані послуги з центрального опалення.
Відповідно до ст.32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою КМ України №630 від 21.07.2005 затверджено Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення. Ці Правила регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (далі - виконавець), і фізичною та юридичною особою (далі - споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - послуги).
Пунктом 18 зазначених Правил встановлено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.
Однак, всупереч приписів ст.ст.33,34 ГПК України позивачем до матеріалів справи не додано належних та допустимих доказів як на підтвердження того, що відповідач дійсно споживав послуги у спірному періоді, так і того, що позивачем у спірному періоді виставлялись та направлялись на адресу відповідача рахунки на оплату таких послуг, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Колегія погоджується з висновками апеляційного суду з огляду на таке.
Згідно зі ст.13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).
Відповідно до ст.19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Пунктом 1 ч.1 ст.20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п.5 ч.3 ст.20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.
За таких обставин, зобов'язання відповідача оплатити послуги з водопостачання та водовідведення виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг.
Колегія враховує, що наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при перегляді рішень господарських судів у справах зі спорів про стягнення заборгованості за фактично спожиті послуги без укладення письмового договору про надання комунальних послуг (постанова ВСУ від 25.11.2014 у справі №916/3566/13).
Судами попередніх інстанцій достеменно встановлено та скаржником не спростовано недоведеність реального надання відповідачу та споживання останнім комунальних послуг з центрального опалення в період з грудня 2012р. по травень 2014р. з огляду на ненадання позивачем доказів щомісячного виставлення та направлення у спірному періоді на адресу відповідача рахунків на оплату таких послуг, що свідчить про відсутність узгоджених дій постачальника і споживача послуг як підстави для виникнення обов'язку з їх оплати.
Колегія суддів не може прийняти до уваги посилання скаржника з цього приводу на долучену копію акта узгодження вартості наданих послуг (а.с.27 на звороті), який не містить підпису відповідача.
Разом з тим, наявні заперечення заявника зводяться виключно до посилань на неналежну оцінку судами доказів по справі та до намагань надати перевагу певним доказам (облікові картки (табуляграми) та груп-рахунки постачальної організації, копії претензії, платіжної вимоги-доручення та акта узгодження вартості наданих послуг), проте, згідно імперативних приписів ч.2 ст.1117 ГПК України касаційна інстанція не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Зважаючи на вищенаведене, колегія не вбачає підстав для скасування постанови.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Сервисы для юристов