Постанова ВГСУ від 22.12.2016 року у справі №5011-23/10527-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2016 року Справа № 5011-23/10527-2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіЯценко О.В.,суддівБакуліна С.В. Данилова М.В.розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Декорт"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 28.09.2016у справі№ 5011-23/10527-2012Господарського судуміста Києваза скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Декорт"на дії та рішенняВідділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Україниза позовомПублічного акціонерного товариства "Київський річковий порт"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Декорт"пророзірвання договору та стягнення 11700000,00грн,

В засіданні взяли участь представники:

- відповідача:Євсєєв М.В.ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Декорт" звернувся до господарського суду міста Києва зі скаргою на рішення, дію/бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень з вимогами:

- визнання неправомірними (незаконними) дій головного державного виконавця Відділу ДВС щодо винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, постанови про арешт коштів боржника, постанови про стягнення з боржника виконавчого збору та постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 30.04.2015 у виконавчому провадженні № 36486678;

- визнання недійсною та скасування постанови головного державного виконавця Відділу ДВС про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 30.04.2015 у ВП № 36486678;

- визнання недійсною та скасування постанови головного державного виконавця Відділу ДВС про арешт коштів боржника від 30.04.2015 у ВП № 36486678;

- визнання недійсною та скасування постанови головного державного виконавця Відділу ДВС про стягнення з боржника виконавчого збору від 30.04.2015 у ВП № 36486678;

- визнання недійсною та скасування постанови головного державного виконавця Відділу ДВС про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 30.04.2015 у ВП № 36486678.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 14.07.2016 року (суддя Головіна К.І.) у задоволенні скарги відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновків, що згідно з вимогами ч. 3 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом, у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання. Лише у такому випадку виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, з боржника не стягуються; судом встановлено, що примусове виконання було розпочате 11.02.2013, в ході чого державним виконавцем було вчинено ряд дій з примусового виконання рішення суду, і лише після цього - 24.04.2015 надійшла заява стягувача про повернення виконавчого документа, яка не є підставою для закінчення виконавчого провадження, вичерпний перелік яких передбачений ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження", та з урахуванням ч. 3 ст. 27 цього Закону; згідно з приписами частини 2 ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір у визначених цією статтею розмірах підлягає стягненню з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача. Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що доводи скаржника про те, що повернення судового наказу стягувачу тягне за собою закінчення виконавчого провадження та скасування постанов про стягнення виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, є необґрунтованими та безпідставними, та про те, що, зважаючи на приписи Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець при винесенні оскаржуваних постанов діяв в межах повноважень, на підставі та у спосіб, визначений законом, підстави визнати його дії протиправними відсутні.

Крім того, суд першої інстанції припинив провадження у справі в частині вимог про зобов'язання повернути виконавчий документ - наказ Господарського суду міста Києва від 02.10.2012 без виконання стягувачу відповідно до пункту 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України (відсутній предмет спору).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2016 року (судді: Калатай Н.Ф., Жук Г.А., Баранець О.М.) ухвала господарського суду Києва від 14.07.2016 змінена.

Викладено резолютивну частину ухвали господарського суду міста Києва від 14.07.2016 у справі № 5011-23/10527-2012 в такій редакції:

"У задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Декорт" на дії та рішення Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відмовити.".

Апеляційний господарський суд встановивши, що у строк, встановлений державним виконавцем, відповідач рішення суду самостійно не виконав, визнав вимоги скарги в частині визнання неправомірними (незаконними) дій головного державного виконавця Відділу ДВС щодо винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 1 176 545,30 грн. та визнання її недійсною та скасування такими, що задоволенню не підлягають.

Розглядаючи вимоги про визнання неправомірними (незаконними) дій головного державного виконавця Відділу ДВС щодо винесення Постанови від 30.04.2015 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, Постанови від 30.04.2015 про арешт коштів боржника та визнання їх недійсними і скасування колегія суддів зазначила, що докази стягнення з боржника виконавчого збору відсутні, тому вимоги в частині визнання неправомірними (незаконними) дій головного державного виконавця Відділу ДВС щодо винесення Постанови від 30.04.2015 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, Постанови від 30.04.2015 про арешт коштів боржника та визнання їх недійсними і скасування є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, колегія суддів визнала вірним висновок суду першої інстанції про те, що головний державний виконавець Відділу ДВС при винесенні оскаржуваних постанов діяв в межах повноважень, на підставі та у спосіб, визначений законом, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення вимог про визнанні його дій неправомірними (незаконними), а також скасування чотирьох оспорюваних постанов..

При цьому, суд апеляційної інстанції визнав помилковим припинення провадження в частині вимог скарги про зобов'язання головного державного виконавця Відділу ДВС Нещадима Івана Сергійовича повернути виконавчий документ - наказ Господарського суду міста Києва від 02.10.2012 у справі № 5011-23/10527-2012 без виконання, про що винести відповідну постанову, оскільки, як встановлено колегією суддів, відповідачем, враховуючи зміст уточненої скарги, вказані вимоги на розгляд суду не заявлялись, а відтак, суд першої інстанції не мав правових підстав розглядати такі вимоги по суті, тому ухвала господарського суду міста Києва від 14.07.2016 в частині припинення провадження щодо цих вимог підлягає скасуванню.

ТОВ "Декорт" в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та ухвалу господарського суду першої інстанції скасувати з підстав порушення норм процесуального права, скаргу на рішення, дію/бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень задовольнити.

Скаржник доводить обставини звернення 24.04.2015 р. ПАТ "Київський річковий порт" до відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Міністерства юстиції України у зв'язку з врегулюванням питання погашення заборгованості в самостійному порядку TOB "Декорт" перед ПАТ "Київський річковий порт" про повернення наказу господарського суду міста Києва від 02.10.2012 р. № 5011-23/10527-2012 стягувачу - ПАТ "Київський річковий порт" без подальшого виконання. Вважає, що державний виконавець ВПВР ДВС неправомірно виніс постанову від 30.04.2015р. про стягнення з боржника виконавчого збору.

Визнаючи дії державного виконавця законними, суд, за висновком скаржника, неправомірно керувався нормами Закону України від 12.02.2015 року № 191-VIII, яким було встановлено, що виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом, оскільки вказаний Закон набрав чинність 05.04.2015 року, тоді як ці положення слід застосовувати лише до виконавчих проваджень, у яких виконання рішення відбулося після 05.04.2015 року. Стягнення виконавчого збору (у розмірі відсотків від фактично стягнутої (сплаченої) суми) у виконавчих провадженнях, у яких примусове виконання рішення розпочалося до зазначеної дати, повинно здійснюватися відповідно до вимог законодавства, яке було чинне на момент початку виконання рішення у примусовому порядку, у тому числі і в тих випадках, коли таке провадження триватиме після внесення змін щодо порядку стягнення виконавчого збору, оскільки Закон України "Про виконавче провадження", як в чинній редакції, так і в попередній передбачає, що постанова про стягнення виконавчого збору виноситься під час першого надходження виконавчого документа державному виконавцю.

Крім того, скаржник вважає, що судом апеляційної інстанції не було належним чином забезпечено дотримання норм ст. 98 ГПК України щодо обов'язку повідомити всіх учасників судового процесу про дату, час і місце розгляду справи, оскільки ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2016 р. прийнято апеляційну скаргу до провадження новим складом суду, який є відмінним від того, що призначав справу до розгляду.

Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся з клопотанням про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що він є учасником великої кількості справ і повноважний представник на дане судове засідання прибути не може.

Суд касаційної інстанції, розглянувши відповідне клопотання, не вбачає підстав для його задоволення клопотання, виходячи з наступних мотивів.