Постанова ВГСУ від 22.11.2016 року у справі №910/5115/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2016 року Справа № 910/5115/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Дроботова Т.Б., Рогач Л.Іза участю представників:від позивача:Христич О.В. - дов. №48/9-374/Нр від 09.11.16р.від відповідача-1:Цуканова С.В. - дов. №27-27952/16 від 22.06.16р.від відповідача-2:Осадчий О.П. - дов. №43 від 01.09.16р.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуУправління Державної служби охорони при ГУМВС України у Харківській областіна постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2016р.у справі господарського суду№910/5115/16 міста Києваза позовомУправління Державної служби охорони при ГУМВС України у Харківській областідо 1. Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; 2. Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб простягнення 3 030,00 грн.В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.05.2016р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2016р. у справі №910/5115/16, провадження у справі в частині позовних вимог Управління Державної служби охорони при УМВС України у Харківській області до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб припинено, а в задоволенні позовних вимог Управління Державної служби охорони при УМВС України у Харківській області до Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладі фізичних осіб відмовлено.

Позивач, Управління Державної служби охорони при ГУМВС України у Харківській області, з прийнятими судовими актами попередніх інстанцій не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 07.11.2016р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Управління Державної служби охорони при ГУМВС України у Харківській області.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 05.01.2012р. між Управлінням Державної служби охорони при ГУМВС України у Харківській області (Охорона) та Публічним акціонерного товариства "Український професійний банк" (Банк) укладений договір №31-30666 про охорону відділення "Магеллан-Харків" Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" УДСО при ГУМВС України в Харківській області.

Відповідно до п. 1.1 Договору "охорона зобов'язується здійснювати заходи з охорони об'єктів охорони, що належать Банку, а також валютних цінностей, що в них зберігаються, а Банк зобов'язується своєчасно здійснювати оплату послуг "Охорони" на умовах і в порядку, установлених цим Договором".

На виконання умов вищезазначеного договору з 29.05.2015р. по 10.06.2015р. Охороною були надані, а Банком прийняті послуги на суму 3030,00грн. (що підтверджується актом прийому-здачі виконаних робіт/послуг №32-0000491/32-0000596 від 30.06.2015р.).

Частиною 1 ст. 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом п. 4.2 Договору оплата за надані послуги здійснюється щомісяця до 20 числа кожного поточного місяця за такий місяць у порядку передоплати банком відповідної суми, указаної у розрахунку вартості наданих послуг (додаток 2 до договору), відповідно до кількості годин охорони у такому місяці, на підставі отриманого від охорони рахунку.

З урахуванням п. 4.2. Договору, суди дійшли висновку, що заборгованість Банку перед Охороною становить 3030,00грн., а строк виконання грошового зобов'язання відповідача зі сплати наданих послуг на момент звернення позивача із позовом до суду настав.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, судами встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 28.05.2015р. №348 "Про віднесення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ БАНК" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 28.05.2015р. № 107 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "УПБ", згідно з яким з 29.05.2015р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Банку.

Положеннями ст. 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків (ст. 1 цього Закону).

Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Відповідно до ст. 2 Закону кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Згідно з ч. 4 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" початок тимчасової адміністрації не є підставою для припинення, розірвання або невиконання договорів про надання послуг (виконання робіт), які забезпечують господарську діяльність банку, зокрема договорів про оренду нерухомого майна, надання комунальних послуг, послуг зв'язку, охорони. У разі припинення, розірвання або порушення умов таких договорів з боку контрагентів банку Фонд має право вимагати відшкодування збитків у порядку, встановленому законодавством України.

Приписами п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема, задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Відповідно до ч. 6 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку в тому числі, щодо витрат, пов'язаних із забезпеченням його господарської діяльності відповідно до частини четвертої цієї статті.

Таким чином, введення в травні 2015 року тимчасової адміністрації в Банку не могло бути підставою для припинення виконання зобов'язань зі сплати вартості послуг з охорони за Договором.