Постанова ВГСУ від 22.09.2015 року у справі №915/1719/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2015 року Справа № 915/1719/14 Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Поляк О.І.,розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюро інженерних технологій"на постановувід 17.03.2015Одеського апеляційного господарського судуу справі Господарського суду Миколаївської області № 915/1719/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Пластікс-Україна"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Бюро інженерних технологій"простягнення 28373,10грн,за участю представників: позивача - Бесарабчик К.В.відповідача -Козаренко Є.В.ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Пластікс-Україна" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюро інженерних технологій" (далі - відповідач) заборгованості за поставлений товар за видатковими накладними №23213 від 18.04.2014 на суму 6882,14грн, № 28206 від 15.05.2014 на суму 9833,14грн, № 27527 від 13.05.2014 на суму 5789,65грн, № 27233 від 12.05.2014 на суму 3170,16грн, а всього на суму 25675,09грн, а також нарахованих на цю суму інфляційних втрат - 2356,02грн та 3% річних - 341,99грн.

В процесі розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем частково погашено заборгованість за накладною №27527 від 13.05.2014 на суму 5789,65грн та за накладною №27233 від 12.05.2014 на суму 3170,16грн.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 09.12.2014 припинено провадження у справі в частині стягнення з відповідача 8959,81грн основного боргу на підставі п.11 ч.1 ст.80 ГПК України

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 09.12.2014 у справі №915/1719/14 (суддя Олейняш Е.М.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17.03.2015 (колегія суддів у складі головуючого судді Ярош А.І., суддів Журавльова О.О., Лисенко В.А.), задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Пластікс-Україна", стягнуто з відповідача на користь позивача 16715,28грн основного боргу, 2356,02грн інфляційних втрат та 341,99грн 3%річних.

Відповідач з рішенням та постановою у справі не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення про стягнення з відповідача заборгованості, при її наявності на день касаційного перегляду справи, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 626, 638, 629, 901 Цивільного кодексу України, ст. ст. 35, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, скаржник вважає, що вирішуючи спір у справі, господарські суди попередніх інстанцій мали б врахувати не виконання відповідачем зобов'язань по окремим двом поставкам за накладними №23213 від 18.04.2014 та №28206 від 15.05.2014, а за наслідками дослідження історії правовідносин сторін в цілому, починаючи з 2013 року, з якої, за даними відповідача, його заборгованість становить 3428,69грн.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Заслухавши пояснення присутніх у відкритому судовому засіданні представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Пластікс-Україна" (постачальник) на підставі усної домовленості здійснено поставку товару Товариству з обмеженою відповідальністю "Бюро інженерних технологій" (покупець) на загальну суму 25675,09грн, що підтверджується видатковими накладними, наявними у матеріалах справи, а саме:

- видаткова накладна № 23213 від 18.04.2014 на суму 6882,14грн;

- видаткова накладна № 28206 від 15.05.2014 на суму 9833,14грн;

- видаткова накладна № 27527 від 13.05.2014 на суму 5789,65грн;

- видаткова накладна № 27233 від 12.05.2014 на суму 3170,16грн.

Поставка позивачем товару по вказаним накладним здійснювалась на підставі відповідних замовлень відповідача, а на оплату отриманого ним товару виставлені відповідні рахунки.

Внаслідок несплати відповідачем грошових коштів за поставлений товар у нього утворилась заборгованість в сумі 25675,09грн, за стягненням якої, нарахованих на неї інфляційних втрат та 3% річних, Товариство з обмеженою відповідальністю "Пластікс-Україна" звернулось до господарського суду з позовом, вимоги якого обґрунтовані, зокрема, приписами ст. ст. 611, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.

Під час розгляду справи в місцевому господарському суді відповідач частково погасив заборгованість, оплативши товар за видатковими накладними №27527 від 13.05.2014 в сумі 5789,65грн та №27233 від 12.05.2014 в сумі 3170,16грн, у зв'язку з чим основна заборгованість зменшилась до 16715,28грн, а провадження у справі в частині стягнення з відповідача 8959,81грн основного боргу припинено ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 09.12.2014 на підставі п.11 ч.1 ст.80 ГПК України за відсутності предмета спору.

Вирішуючи спір у справі в частині стягнення залишку суми боргу, інфляційних втрат та 3% річних, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем за допомогою належних та допустимих доказів доведено, а відповідачем не спростовано наявності заборгованості за поставлений товар по накладних №23213 від 18.04.2014 та №28206 від 15.05.2014 на момент прийняття рішення у справі, у зв'язку з чим, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, дійшов висновку про підставність позовних вимог.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до приписів ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судами попередніх інстанцій вірно визначено, що надання відповідачем замовлень на товар, його подальша поставка позивачем та отримання відповідачем за видатковими накладними і оплата за виставленими рахунками свідчить про виникнення між сторонами правовідносин з договору поставки, який оформлювався у такий спосіб за кожною окремою поставкою, що не суперечить приписам ст. 205 ЦК України, ст. 181 ГК України.