ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2015 року Справа № 910/23862/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючий суддя Судді:Борденюк Є.М., Кондратова І.Д., Могил С.К. (доповідач),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.06.2015 у справі № 910/23862/14 господарського суду міста Києваза позовомкомунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"
доФірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністюпростягнення 1 355 753, 64 грн.,за участю представників
позивача: Цимбаліста В.В.,
відповідача: Полєжаєвої К.О.,
(в судовому засіданні 15.09.2015 оголошувалася перерва до 22.09.2015 в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України),
В С Т А Н О В И В :
У жовтні 2014 року комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення 1 355 753, 64 грн., з яких: 1 332 417, 00 грн. за фактичне користування нежилими приміщеннями з 22.05.2013 по 31.08.2014 та 23 336, 64 грн. компенсації витрат за користування земельною ділянкою.
Рішенням господарського суду міста Києва від 15.01.2015 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 980 935, 33 грн. за користування нежилими приміщеннями та 17 058, 32 грн. витрат з відшкодування земельного податку. В іншій частині позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.06.2015 рішення господарського суду міста Києва від 15.01.2015 у даній справі скасовано і прийнято нове про відмову в позові.
Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.
В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.
Переглянувши в касаційному порядку оскаржену постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 13.01.1992 № 26 "Про формування комунального майна міста та районів" нежилий будинок № 73 на вул. Ломоносова (згідно з поверховим планом БТІ - вул. Ломоносова, 73 літ. А) віднесений до комунальної власності територіальної громади міста Києва та згідно з розпорядженням представника Президента України від 29.05.1992 № 368 закріплений на праві господарського відання за Державним комунальним виробничим житлово-ремонтним об'єднанням.
Відповідно до п. 1.1 Статуту Державного Комунального підприємства "Київжитло-спецексплуатація" останнє є правонаступником Державного комунального виробничого житлово-ремонтного об'єднання, а позивач, згідно з п. 1.1 Статуту, в свою чергу, є правонаступником Державного комунального підприємства "Київжитлоспец-експлуатація".
У травні 2013 року працівниками позивача проведено комісійне обстеження нежилих приміщень будинку № 73 літ. А на вул. Ломоносова у м. Києві, за результатами якого складено акт від 22.05.2013, у якому зафіксовано, що відповідач фактично використовує приміщення в будинку, а саме: 517, 7 м2 на ІІ поверсі та 501, 6 м2 на ІІІ поверсі для розміщення гуртожитку без належних правових підстав.
Позивач 18.09.2014 направив на адресу відповідача лист № 155/1/03-3784 з вимогою оплатити 1 332 417, 00 грн. за фактичне користування нежилими приміщеннями та 23 336, 64 грн. компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою. Відповіді на вказану вимогу останній не надав, заявлені до відшкодування кошти не сплатив, що і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.
Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що у відповідача за період фактичного користування з 22.05.2013 по 31.08.2014 приміщеннями будинку № 73 літ. А на вул. Ломоносова у м. Києві площею 517, 7 м2 на ІІ поверсі та площею 501, 6 м2 на ІІІ поверсі, які належать до комунальної власності та перебувають у господарському віданні позивача, в силу приписів ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України, ст. ст. 22, 623 Цивільного кодексу України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна" виник обов'язок з відшкодування позивачу плати за користування приміщеннями в розмірі 980 935, 33 грн. та витрат з відшкодування земельного податку в розмірі 17 058, 32 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове - про відмову в позові, апеляційний господарський суд виходив з того, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували, що саме внаслідок протиправної поведінки відповідача позивачу були завдані збитки у формі упущеної вигоди; позивачем не надано доказів перешкоджання відповідачем у користуванні спірними приміщеннями третім особам, з якими комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" уклало договір оренди цих приміщень. Також, відсутні будь-які докази розірвання таких договорів з причин знаходження відповідача у спірних приміщеннях та вчинення останнім перешкод орендарям у користуванні вказаним майном. Позивачем не було надано доказів на підтвердження того, які саме заходи були ним вжиті для одержання доходів, які позивач просить стягнути з відповідача в якості упущеної вигоди, в той час як наведені обставини підлягають обов'язковому дослідженню під час розгляду спорів про стягнення збитків у формі упущеної вигоди.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного господарського суду огляду на таке.
Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків, згідно з ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Судами обох інстанцій встановлено, що між сторонами у даній справі відсутні договірні відносини.
Колегія суддів касаційної інстанції зауважує, що елементом доказування наявності упущеної вигоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Доведенню підлягає те, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.
Неодержаний прибуток (неотриманий доход, упущена вигода) - це розрахункова величина втрати очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення.
Сервисы для юристов