Постанова ВГСУ від 22.07.2015 року у справі №9/34

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2015 року Справа № 9/34 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М., - головуючого (доповідач у справі), Коваленка В.М., Короткевича О.Є.,розглянувши касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, с. Боремель Рівненської областіна ухвалувід 24.02.2015 господарського суду Рівненської області та постановувід 21.04.2015 Рівненського апеляційного господарського судуу справі № 9/34 господарського суду Рівненської областіпро банкрутствофізичної особи-підприємця ОСОБА_4, с. Боремель Рівненської областіліквідаторСокотун В.А., м. Рівнекредитортовариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції", м. Київу судовому засіданні взяли участь представники:

боржника ТОВ "ФК "Приватні інвестиції"Федорков В.І., довір.; Проценко М.М., довір.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 11.08.2010 порушено провадження у справі № 9/34 про банкрутство фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (далі - боржник) у порядку ст.ст. 47-49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, чинній до 19.01.2013, далі - Закон про банкрутство).

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 13.04.2011 затверджено реєстр вимог кредиторів боржника.

Постановою господарського суду Рівненської області від 01.06.2011 боржника визнано банкрутом, відкрито щодо нього ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатора та інше.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 28.08.2013, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 27.11.2013, відмовлено товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" (далі - кредитор) в задоволенні заяви про внесення до реєстру вимог кредиторів, як заставних, грошових вимог на суму 753 779,45 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.05.2014 скасовано постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 27.11.2013 з передачею справи на новий апеляційний розгляд до суду апеляційної інстанції у зв'язку з тим, що справа була переглянута судом апеляційної інстанції в незаконному складі суду.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.06.2014 ухвалу суду першої інстанції від 28.08.2013 скасовано з прийняттям нового рішення про визнання грошових вимог кредитора до боржника в сумі 753 779,45 грн. як таких, що забезпечені заставою та підлягають задоволенню в першу чергу.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.10.2014 скасовано постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.06.2014 та ухвалу господарського суду Рівненської області від 28.08.2013, справу в частині розгляду грошових вимог ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" передано на новий розгляд суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції вказав на необхідність дослідження первинних документів, що підтверджують наявність грошових вимог кредитора, а також обставини здійснення процесуального правонаступництва у справі позовного провадження про стягнення заборгованості з основного боржника - гр. ОСОБА_8, стосовно якого боржник у даній справі виступає майновим поручителем.

При новому розгляді справи ухвалою господарського суду Рівненської області від 24.02.2015 (суддя Трускавецький В.П.) задоволено заяву кредитора про включення до реєстру вимог кредиторів вимоги на суму 753 779, 45 грн. в межах вартості предмета іпотеки. Визнано грошові вимоги ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" до боржника на суму 753 779,45 грн., як такі, що забезпечені заставою майна боржника та підлягають задоволенню у першу чергу; зобов'язано ліквідатора внести до реєстру вимог кредиторів вказані вимоги окремо, а також відомості про майно боржника, що перебуває в заставі.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.04.2015 (судді: Маціщук А.В. - головуючий, Мельник О.В., Розізнана І.В.) вказану ухвалу залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, боржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та відмовити у визнанні грошових вимог кредитора.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст. 14, 47 Закону про банкрутство, ст.124 Конституції України, ст.590 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 35 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Боржник зазначає, що його майно перебуває у заставі за вимогами, які не пов'язані зі здійсненням підприємницької діяльності, а тому таке майно не підлягає включенню до ліквідаційної маси у справі про банкрутство. Крім того, кредитору відмовлено у зверненні стягнення на майно у позовному провадженні, що, на думку боржника, позбавляє першого права на задоволення вимог у справі про банкрутство.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Положеннями ст. 1 Закону про банкрутство визначено, що кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника.

Нормами цієї ж статті передбачено, що грошове зобов'язання - зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

У справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов'язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору.

Судами при новому розгляді справи було встановлено наступне.

Грошові вимоги кредитора до боржника в сумі 753 779,45 грн. ґрунтуються на укладеному з ПАТ "Кредобанк" договорі факторингу (фінансування від відступлення права грошової вимоги) від 29.11.2011, за умовами якого кредитор (фактор) придбав у ПАТ "Кредобанк" (клієнт) право грошової вимоги до гр. ОСОБА_8 за кредитним договором від 26.03.2008 №132-08 разом із правом вимоги за усіма договорами, що виступають забезпеченням виконання умов цього кредитного договору.

У свою чергу боржник на підставі договору іпотеки від 26.03.2008 № 132-08/1 виступив майновим поручителем перед ПАТ "Кредобанк" за виконання гр. ОСОБА_8 зобов'язань за кредитним договором від 26.03.2008 №132-08, передавши в іпотеку нерухоме майно - квартиру та земельну ділянку загальною заставною вартістю 640 958 грн. Вказане право вимоги до майнового поручителя було набуто кредитором також на підставі укладеного з ПАТ "Кредобанк" договору про відступлення прав за договорами іпотеки від 16.12.2011.

Отже, у даному випадку ПАТ "Кредобанк" відступив ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" право вимоги за кредитним договором від 26.03.2008 №132-08, яке забезпечене заставою майна боржника, тобто мала місце заміна кредитора у зобов'язанні (ст. 512 ЦК України).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Отже, ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції", як сторона договору факторингу - фактор, повинна мати статус банку або фінансової установи з правом здійснення факторингових операцій.

Більше того, оскільки кредитором за вказаним договором факторингу набуто право вимоги за договором кредиту (ст. 1054 ЦК України), то така особа, як кредитодавець, також повинна мати дозвіл (ліцензію, свідоцтво) на надання фінансових послуг з кредитування. Отже, особа, яка набуває прав кредитора у кредитних правовідносинах повинна мати тотожну правосуб'єктність з особою, від якої таке право набуто (наявність дозволу на здійснення діяльності, ліцензії тощо).