ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 квітня 2015 року Справа № 922/559/14
Вищий господарський суд України у складі колегії: головуючого, судді Кузьменка М.В., суддів Васищака І.М., Студенця В.І., за участі представника позивача В. Тюменцева (дов. від 22.12.2014), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе" на рішення Господарського суду Харківської області від 11 квітня 2014 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 1 липня 2014 року у справі № 922/559/14 за позовом публічного акціонерного товариства "Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе" до товариства з обмеженою відповідальністю "Енергопромсервіс 2011" про розірвання договору та стягнення 500 000 грн,
УСТАНОВИВ: У лютому 2014 року публічного акціонерного товариства "Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Енергопромсервіс 2011" про розірвання договору на виконання окремих видів та комплексів робіт від 20 вересня 2013 року № 72000/13/0041 з підстав неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань та стягнення 500 000 грн попередньої оплати.
Відповідач позов не визнав.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 11 квітня 2014 року (суддя О. Погорелова), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 1 липня 2014 року, у позові відмовлено з мотивів безпідставності вимог.
Публічне акціонерне товариство "Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе" просить судові рішення скасувати з підстав порушення господарськими судами статей 22, 651 Цивільного кодексу України, статей 43, 32, 84 Господарського процесуального кодексу України та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Сторони належним чином були повідомлені про час і місце судового засідання, проте товариство з обмеженою відповідальністю "Енергопромсервіс 2011" право на подання відзиву на касаційну скаргу не використало і його представник у судове засідання не з'явився.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Господарськими судами встановлено, що 20 вересня 2013 року сторони уклали договір № 72000/13/0041 на виконання окремих видів та комплексів робіт, на умовах якого відповідач (виконавець) зобов'язався встановити автоматизовані системи комерційного та технічного обліку електроенергії на підприємстві, а позивач (замовник) - прийняти та оплатити вартість цих робіт (далі - договір).
Сторони погодили, що ціна договору складає 3 186 107 грн 46 коп. і попередня плата дорівнює 75 відсотків (2 389 580 грн 60 коп.), яка має бути сплачена упродовж трьох робочих днів після підписання договору; остаточний розрахунок 25 відсотків (796 526 грн 87 коп.) позивач здійснює протягом трьох календарних днів з моменту підписання акта прийому-передачі виконаних робіт; відповідач повинен приступити до виконання своїх зобов'язань протягом двох робочих днів з моменту підписання договору та додатків до нього, але виключно за умови надання позивачем повного доступу до об'єкту, згідно узгодженого графіку; строк виконання робіт - 105 робочих днів з моменту виконання пункту 6.1 договору та допуску працівників відповідача на об'єкт, але в будь-якому разі до 31 грудня 2013 року; дозволяється дострокове виконання робіт; замовник має право достроково розірвати договір у разі невиконання зобов'язань виконавцем, повідомивши його у строк 30 календарних днів (пункти 5.1, 6.1, 7.1, 7.2, 9.2.2 договору).
Платіжними дорученнями від 11 і 30 жовтня 2013 року замовник перерахував виконавцю 500 000 грн попередньої оплати.
Листом від 7 листопада 2013 року позивач звернувся з вимогою надати графік виконання робіт і у відповідь відповідач зазначив, що несплата попередньої плати в повному обсязі перешкоджає закупівлі обладнання та проведенню робіт.
Додатковою угодою від 29 листопада 2013 року сторони внесли зміни до договору, а саме доповнили пункт 6.1 реченням такого змісту: "За домовленістю сторін замовник має право здійснювати часткові та дострокові розрахунки за дійсним договором, шляхом підписання сторонами додаткової угоди до цього договору" та виклали пункти 7.1 і 7.2 у наступній редакції: "Виконавець повинен приступити до виконання своїх зобов'язань протягом двох робочих днів з моменту підписання даного договору, усіх додатків до нього, але виключно за умови надання замовником повного доступу до об'єкту та виконання замовником першої частини пункту 6.1., у частині здійснення замовником передплати" (пункт 7.1) і "Строк виконання робіт - 105 робочих днів з моменту виконання пункту 6.1 договору та допуску працівників виконавця на об'єкт, термін виконання робіт - 28 лютого 2014 року вважається перенесеним на строк затримки передплати. Дозволяється дострокове виконання робіт" (пункт 7.2).
Позивачем подано позов про розірвання договору та стягнення збитків, завданих порушенням зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, на яку позивач посилається як на підставу позову, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - розірвання договору.
Судами правильно визначено правову природу договору, який віднесено до підряду. Згідно з приписами статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Відмовляючи в позові, господарські суди виходили з того, що дії виконавця зумовлені неналежним виконанням замовником зобов'язання в частині сплати авансу у повному обсязі; окрім того, замовник має право достроково розірвати договір у разі невиконання зобов'язань виконавцем, за умови повідомлення контрагента за 30 календарних днів.
Водночас господарські суди не застосували до спірних правовідносин правило частини 4 статті 849 Цивільного кодексу України, за змістом якого замовнику надається право у будь-який час до закінчення виконання робіт відмовитися від договору підряду, розірвавши його в односторонньому порядку, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.
Посилання апеляційного господарського суду на пункт 9.2.2 договору не узгоджується з положенням частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України, відповідно до якого сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту.
Позивач також вимагає стягнути 500 000 грн, сплачених у рахунок оплати робіт і які позивач вважає збитками, завданими порушенням зобов'язання.
За змістом статті 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. При цьому, у відповідності з частиною 2 цієї норми, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Згідно статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною. В силу частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України, підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, у тому числі у вигляді відшкодування збитків, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Підставою настання господарсько-правової відповідальності, передбаченої статтею 224 Господарського кодексу України, є правопорушення, що включає в себе певні елементи: збитки, протиправність поведінки особи, яка заподіяла збитки; причинний зв'язок між ними; вина. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення, за загальним правилом, виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.
Отже, з викладеного вбачається, що аванс, сплачений за виконані роботи, не входить до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення.
Таким чином, усупереч вимогам статті 43 Господарського процесуального кодексу України місцевим і апеляційним господарськими судами не надано належної оцінки всім обставинам справи в їх сукупності і колегія суддів дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання їм належної юридичної оцінки, у зв'язку з чим рішення та постанова в даній справі підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд, при якому суду слід урахувати викладене, вжити всіх передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин справи, дійсних прав та обов'язків сторін і залежно від установленого ухвалити відповідне рішення.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе" задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Харківської області від 11 квітня 2014 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 1 липня 2014 року у справі № 922/559/14 скасувати, справу передати на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.
Сервисы для юристов