Постанова ВГСУ від 22.04.2014 року у справі №910/18306/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2014 року Справа № 910/18306/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Грейц К.В.,суддів :Бакуліної С.В. (доповідач), Полянського А.Г.розглянувши матеріали касаційної скаргиДержавного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця"на постановувід 10.02.2014 Київського апеляційного господарського судуу справі№ 910/18306/13господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Трипільської теплової електростанціїдоДержавного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця"треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:1. Товариство з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Ровенькиантрацит"; 2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Центральна збагачувальна фабрика "Нагольчанська"; 3. Державне підприємство "Придніпровська залізниця"простягнення 30 869,76 грнв судовому засіданні взяли участь представники :від позивача: від відповідача:Желінська Т.М. (довіреність № 543/22 від 27.12.2013); Костерний Д.О. (довіреність № 632/22 від 30.12.2013) Андрощук Є.К. (довіреність № 4077-НЮ від 18.12.2012)від третіх осіб:не з'явилисьВ С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Головатюк Л.Д.) від 12.12.2013, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді - Баранець О.М., Пашкіна С.А.) від 10.02.2014, у справі №910/18306/13 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" на користь Публічного акціонерного товариства "Центренерго", в особі відокремленого підрозділу Трипільської теплової електростанції 28 518,06 грн - основного боргу та 1 589,40 грн судового збору; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалені по справі судові акти та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.551 ЦК України, ст.233 ГК України, ст.ст.224, 225 ГК України, ст.24 Статуту залізниць України, п.28 Правил приймання вантажів до перевезення, ст.ст.47, 43 ГПК України.

У відзиві на касаційну скаргу позивач повністю заперечує викладені в ній доводи.

В поясненні на касаційну скаргу третя особа-2 заперечує викладені в ній доводи.

Треті особи не скористалися наданим процесуальним правом на участь у засіданні суду касаційної інстанції.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника відповідача, який підтримав викладені в ній доводи, заперечення на касаційну скаргу представників позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача безпідставно списаних коштів за договором №2036103 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги від 18.05.2010 у розмірі 30 869,76 грн. Позивач вважає, що відповідач безпідставно, в односторонньому порядку та без узгодження з ним списав в безакцептному порядку з його особового рахунку вказані кошти.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди правомірно виходили із такого.

18 травня 2010 між відповідачем (Залізниця) та позивачем (Вантажовласник) укладено договір №2036103 про організацію перевезень вантажів та проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору відповідач зобов'язався надати послуги, пов'язанні з перевезенням вантажів, а Вантажовласник - сплачувати передбачені договором та законодавством платежі.

Згідно з п.2.2.1. Договору відповідач зобов'язаний відкрити для централізованих розрахунків позивачу особовий рахунок 2036103 та код вантажовідправника, одержувача 3371.

Пунктом 2.2.2. Договору передбачено, що залізниця зобов'язана приймати до перевезення та видавати вантажі позивача, подавати під навантаження/вивантаження вагони (контейнери), згідно із затвердженими планами та заявками позивача, та надавати йому додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажу. В тому числі за вільними тарифами, перелік яких зазначається в додатку до Договору.

01 червня 2011 між сторонами укладено додаткову угоду №1 до Договору (далі Додаткова угода №1). Відповідно до умов останньої п.2.2.6. Договору викладено в наступній редакції: "Списувати з додаткового особового рахунку №2036103 відповідні суми (провізну плату, додаткові збори, штрафи, пеню на підставі перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами, контейнерами і т.ін."

В березні та травні 2013 відповідачем на підставі залізничних накладних №50724186, №50768894, №50769041, №50781509, №50724798, №50768472, №50768977 та №48556468 списано з рахунку позивача грошові кошти на загальну суму 30 869,76 грн.

Частиною 2 ст.916 Цивільного кодексу України встановлено, що плата за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти, що здійснюється транспортом загального користування, визначається за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, у встановленому порядку.

Згідно з ч.1 ст.909 Цивільного кодексу України за договором перевезення одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за вантаж встановлену плату.

Відповідно до ст.908 Цивільного кодексу України загальні умови перевезення визначаються цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Стаття 307 Господарського кодексу України встановлює, що умови перевезень вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно п.1 Правил Користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 року №113 (далі - "Правила користування"), Правила користування визначають порядок і умови користування вагонами і контейнерами:

- парку залізниць України;

- парку залізниць інших держав;

- які належать підприємствам, організаціям, портам, установам і громадянам, а також орендовані ними (за час затримки на коліях залізниць загального користування).

Відповідно до п.2 Правил користування, за користування вагонами і контейнерами вантажовідправники, вантажоодержувачі, власники під'їзних колій, порти, організації, установи, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (далі - вантажовласники) вносять плату.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми, яка відшкодовує безпідставне списання з особового рахунку позивача плати за користування вагонами, суди обґрунтовано, з посиланням на приписи ч.4 ст.119 Статуту залізниць України та п.3 Правил користування, дійшли висновку про обґрунтованість такої вимоги, адже правомірність списання зазначеної плати повинна доводитись відомостями плати за користування вагонами, складання яких передбачено п.4 Правил користування, і які відповідачем в підтвердження правомірності списання не подані.

У відповідності до пунктів 8, 10 Правил користування обов'язок вантажовласника оплатити збір за зберігання вагонів та плату за їх використання у випадку їх затримки виникає виключно за умови, що така затримка сталась з вини вантажовласника або з причин, які залежать від вантажовласника, проте судами не встановлено обставин, які б свідчили про вину позивача у затримці вагонів.