Постанова ВГСУ від 22.03.2017 року у справі №911/3084/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2017 року Справа № 911/3084/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Стратієнко Л.В. (доповідач)суддів Вовка І.В. Кондратової І.Д.за участі представників: позивача: відповідача: Рябцева Я.Г. Руденко В.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Біогазенерго"на рішення та постановуГосподарського суду Київської області від 21 листопада 2016 року Київського апеляційного господарського суду від 16 січня 2017 рокуу справі№ 911/3084/16 за позовомприватного акціонерного товариства "Укрстальконструкція"дотовариства з обмеженою відповідальністю "Біогазенерго"про стягнення 63 217,89 грн

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 р. позивач звернувся до суду з позовом (з урахування заяви про збільшення позовних вимог) про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки № 07/04 від 07.04.2016 у розмірі 63 217,89 грн, з яких 53 075, 27 грн - основний боргу, 838,18 грн - 3 % річних, 6 836,23 грн - пеня, 2 468,21 грн - інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду Київської області від 21.11.2016 (суддя - Щоткін О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2017 (головуючий - Пашкіна С.А., судді - Сітайло Л.Г., Жук Г.А.), позов задоволено частково.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Біогазенерго" на користь приватного акціонерного товариства "Укрстальконструкція" 53 075, 27 грн основного боргу, 830, 59 грн 3% річних, 1 486,11 грн інфляційних втрат, 6 789,00 грн пені та судовий збір.

В іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення в частині задоволених позовних вимог і прийняти в цій частині нове рішення, яким у позові відмовити. В решті рішення залишити без змін.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами, 07.04.2016 між ПАТ "Укрстальконструкція" (постачальник) та ТОВ "Біогазенерго" (покупець) було укладено договір поставки № 07/04, за умовами якого постачальник зобов'язувався власними або залученими силами виготовити та поставити металоконструкції (товар) в порядку та на умовах, передбачених цим договором, а покупець - прийняти та оплатити фактично поставлений товар.

Відповідно до п. 1.2. договору найменування, кількість ціна, строк поставки товару та інші істотні умови, не передбачені цим договором визначаються сторонами у специфікаціях до цього договору. За погодженням сторін специфікація має містити такі відомості: найменування товару; одиниця виміру та обсяг товару; шифр проектної документації для виготовлення товару; ціна за одиницю виміру товару та загальна кількість поставки за специфікацією; строк поставки товару; система антикорозійного захисту товару та строк служби.

07.04.2016 сторонами було підписано специфікацію № 1 до договору на виготовлення та поставку металоконструкцій доераторної етажерки № 754-15.АБ-КМ 1.1 кількістю 22 тонни.

За додатковою угодою № 2 до договору від 06.06.2016 ціна за одну тонну металоконструкцій складає 20 960,00 грн без ПДВ/тонна.

На виконання умов специфікації № 1, відповідач перерахував авансовий платіж у розмірі 426 000,00 грн, з ПДВ, а позивач 05.07.2016 поставив металоконструкцій на загальну суму 539 075,27 грн, з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № 181 від 05.07.2016.

Однак відповідач оплатив поставлені металоконструкції з порушенням строків, встановлених договором, а саме - 01.09.2016 за платіжним дорученням № 1532 сплатив 20 000, 00 грн, 08.09.2016 за платіжним дорученням № 1646- 30 000,00 грн, 15.09.2016 - 10 000 грн (платіжне доручення № 1749).

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ст. 265 ГК України та ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ст. 692 ЦК України).

За п. 7.2. специфікації, в редакції додаткової угоди № 3 до договору поставки № 07/04 від 07.04.2016, остаточний розрахунок за товар проводиться покупцем протягом 22 календарних днів (приблизно 3 календарних тижнів) рівними частинами (траншами) щотижнево, з моменту завершення поставки товару за даною специфікацією".

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У зв'язку з тим, що відповідач свої зобов'язання за договором та додатковими угодами щодо оплати на суму 53 075,27 грн належним чином не виконав, чим порушив його умови та вимоги ст. ст. 525, 526 ЦК України, то місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, прийшов до правильного і обґрунтованого висновку про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 53 075,27 грн.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України установлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання, яка полягає у тому, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати, період часткових проплат, а також здійснивши ретельний перерахунок 3 % річних і інфляційних втрат, господарські суди прийшли до правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 830, 59 грн 3% річних, 1 486,11 грн інфляційних втрат.