ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 березня 2017 року Справа № 910/12609/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді:Барицької Т.Л.,суддів:Губенко Н.М., Картере В.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Авант-Банк" Чернявської Олени Степанівнина постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2016у справі№ 910/12609/16 господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої упроваджувальної комерційної фірми "ЕСКО" ЛТДдо1. Публічного акціонерного товариства "Златобанк"; 2. Публічного акціонерного товариства "Авант-Банк"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Національний банк Українипровизнання договору недійснимв судовому засіданні взяли участь представники: - ТОВ НВПУКФ "ЕСКО" ЛТД повідомлений, але не з'явився, - ПАТ "Златобанк" Борисенко М.О., - ПАТ "Авант-Банк" Качкурова С.В., - Національного банку України повідомлений, але не з'явився,ВСТАНОВИВ:
У липні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича упроваджувальна комерційна фірма "ЕСКО" ЛТД (надалі - ТОВ "ЕСКО" / позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Златобанк" (надалі - ПАТ "Златобанк" / відповідач-1) та Публічного акціонерного товариства "Авант-Банк" (надалі - ПАТ "Авант-Банк" / відповідач-2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів, - Національний банк України, та просило суд визнати недійсним договір відступлення права вимоги (цесії) від 09.12.2014, укладений між ПАТ "Златобанк" та ПАТ "Авант-Банк", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. і зареєстрований в реєстрі № 2521.
Рішенням господарського суду міста Києва від 27.09.2016 (суддя Головатюк Л.Д.) у задоволенні позовних вимог ТОВ "ЕСКО" відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2016 (головуючий суддя Зеленін В.О., судді: Ткаченко Б.О., Коршун Н.М.) рішення господарського суду міста Києва від 27.09.2016 скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю: визнано недійсним договір відступлення права вимоги (цесії) від 09.12.2014, укладений між ПАТ "Златобанк" та ПАТ "Авант-Банк", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. і зареєстрований в реєстрі № 2521.
Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Авант-Банк" Чернявська О.С., не погоджуючись із прийнятою у даній справі постановою, звернулася до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2016 скасувати, а рішення господарського суду міста Києва від 27.09.2016 залишити без змін.
07.03.2017, через канцелярію Вищого господарського суду України від ТОВ "ЕСКО" надійшов відзив на касаційну скаргу, за змістом якого позивач просить суд касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Авант-Банк" залишити без задоволення, а постанову господарського суду апеляційної інстанції - без змін.
21.03.2017 від ПАТ "Златобанк" надійшли пояснення у даній справі, в яких відповідач-1 погодився в цілому з доводами та вимогами, заявленими в касаційній скарзі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Авант-Банк" Чернявської О.С.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 09.12.2014 між ПАТ "Златобанк" (цедент) та ПАТ "Авант-Банк" (цесіонарій) укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) (надалі - договір), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З. М. 09.12.2014 та зареєстрований за № 2521, відповідно до умов якого відповідач-1 відступив відповідачу-2 право вимоги за кредитним договором № 22/1/14/KL від 30.01.2014, укладеним між ТОВ "ЕСКО" (позичальник) та ПАТ "Златобанк" (кредитодавець) та договором іпотеки від 30.01.2014, укладеним між ними.
Пунктом 4 договору передбачено, що відповідач-2 зобов'язаний здійснити оплату (відшкодування) за відступлення права вимоги за кредитним договором № 22/1/14/KL від 30.01.2014, шляхом перерахування на рахунок відповідача-1 грошових коштів у розмірі 31 590 308,44 грн., що на дату укладення договору складає еквівалент 2 005 021,99 доларів США.
Згідно з п. 6 договору датою (фактом) переходу права вимоги (цесії) за даним договором від відповідача-1 до відповідача-2 є дата (факт) здійснення оплати за цим договором відповідно до умов цього договору.
Відповідно до п. 8 договору відповідач-1 протягом 3-х робочих днів з дня укладення договору направляє позивачу повідомлення про здійснене відступлення права вимоги боргу за кредитним договором № 22/1/14/KL від 30.01.2014 та договором іпотеки від 30.01.2014.
Як погоджено пунктом 15 договору, у випадку нездійснення відповідачем-2 повної оплати за договором у вказаний строк, договір вважається припиненим з наступного дня, визначеного в п. 4 договору без укладення будь-яких додаткових угод та договорів про розірвання.
Судами попередніх інстанцій було досліджено, що 09.12.2014 ПАТ "Авант-Банк" перерахувало на користь ПАТ "Златобанк" грошові кошти у розмірі 31 590 308,44 грн., а за актом приймання-передачі від 09.12.2014 у зв'язку із фактичним виконанням сторонами своїх зобов'язань за договором ПАТ "Златобанк" передало, а ПАТ "Авант-Банк" прийняло право вимоги за кредитним договором від 30.01.2014 та договором іпотеки від 30.01.2014.
Так, звертаючись до господарського суду міста Києва з позовними вимогами про визнання недійсним укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2 договору відступлення права вимоги від 09.12.2014 за кредитним договором № 22/1/14/KL від 30.01.2014, укладеним між ТОВ "ЕСКО" (позичальник) та ПАТ "Златобанк" (кредитодавець) та договором іпотеки від 30.01.2014, укладеним між ними, ТОВ "ЕСКО" стверджувало, що оскільки оскаржуваний договір був укладений після віднесення відповідача-1 до категорії проблемних, розрахунки за оспорюваним договором не могли бути проведені через власний кореспондентський рахунок відповідача-1, що є порушенням ст. 75 Закону України "Про банки та банківську діяльність", при цьому, укладанням такого договору відповідач-1 неправомірно надав відповідачеві-2 перевагу в задоволенні його вимог перед іншими кредиторами відповідача-1, що в свою чергу, на думку позивача, свідчить про нікчемність такого правочину в силу ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Місцевий господарський суд, приймаючи рішення у даній справі, вказав, що позивачем не було надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність оспорюваного правочину як нікчемного, а оскільки він (позивач), згідно зі ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", не наділений повноваженнями щодо виявлення та визнання правочинів нікчемним, на відміну від Фонду гарантування вкладів, який не повідомляв про нікчемність спірного договору відступлення права вимоги, то суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позову.
Водночас, господарський суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення місцевого господарського суду та задовольнивши позов ТОВ "ЕСКО" про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 09.12.2014, укладеного між ПАТ "Златобанк" та ПАТ "Авант-Банк", виходив з того, що укладення договору відступлення права вимоги та виконання його умов є порушенням вимог чинного законодавства України, зокрема, щодо черговості задоволення вимог кредиторів відповідача-1, а уклавши такий договір, за умовами якого відповідач-2 отримав право звернути стягнення на предмет іпотеки, відповідач-1 неправомірно надав відповідачу-2 перевагу в задоволенні його вимог, перед іншими кредиторами відповідача-1, що, в цілому, свідчить про невідповідність спірного договору цесії вимогам чинного законодавства, а саме: ст. 2, ст. 38, ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ст. 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність", та є підставою для визнання такого нікчемного правочину недійсним.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає вказані висновки Київського апеляційного господарського суду помилковими та необґрунтованими, погоджуючись, при цьому, з позицією господарського суду міста Києва щодо відмови в задоволенні позову, з огляду на таке.
Згідно із положеннями статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлено статтею 215 ЦК України.
Так, пунктом 2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Положеннями постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
В силу статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з частинами 2, 3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Так, статтею 4 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що Національний банк України здійснює регулювання та банківський нагляд відповідно до положень Конституції України, цього Закону, Закону України "Про Національний банк України", інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України.
Сервисы для юристов