Постанова ВГСУ від 22.02.2017 року у справі №910/3946/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2017 року Справа № 910/3946/16 Вищий господарський суд України у складі колегії:

Головуючого:Студенця В.І.,суддів:Бондаря С.В., Васищака І.М.,за участю представників сторін позивача - Волощук П.Ю., відповідача - Чеботарьова І.Г.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від та на рішення21.11.2016 Господарського суду міста Києва від 06.04.2016у справі№ 910/3946/16за позовомПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз"доПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"простягнення грошових коштів,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" (далі - ПАТ "Житомиргаз") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України") про стягнення 228 404,04 грн пені, 254 290,74 грн інфляційних втрат, 16 186, 39 грн - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2016 порушено провадження у справі №910/3946/16 за позовом ПАТ "Житомиргаз" до ПАТ "НАК "Нафтогаз України" про стягнення 228 404, 04 грн пені, 254 290, 74 грн інфляційних втрат, 16 186, 39 грн - 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Цюкало Ю.В.) від 06.04.2016 позов задоволено. Стягнуто з ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на користь ПАТ "Житомиргаз" 228 404, 04 грн пені, 254 290, 74 грн інфляційних втрат, 16 186, 39 грн - 3% річних та 7 483, 22 грн судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: Коршун Н.М. - головуючий суддя, судді Зеленін В.О., Ткаченко Б.О.) від 21.11.2016 рішення місцевого господарського суду від 06.04.2016 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 06.04.2016 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2016, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції порушено норми матеріального права, а саме ст.ст. 551, 625 ЦК України, а також норми процесуального права, зокрема ст.ст. 4, 43, 83 ГПК України.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 30.01.2017 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 22.02.2017.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 30.01.2014 між ПАТ "Житомиргаз" (газорозподільне підприємство) та ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (замовник) було укладено договір на розподіл природного газу №14-38-ПР, відповідно до умов якого газорозподільне підприємство зобов"язалось у 2014 році надати замовнику послугу з транспортування природного газу газорозподільними мережами до межі балансової належності об"єктів замовника або його споживачів (пункт призначення) відповідно до актів розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності сторін, а замовник зобов"язався сплатити газорозподільному підприємству вартість послуги з транспортування природного газу ГРМ у розмірі, строки та порядку, передбачені умовами договору.

Згідно з п.3.6 договору обсяг протранспортованого природного газу ГРМ підтверджується підписаним сторонами актом надання послуг з транспортування природного газу ГРМ, що оформлюється на підставі даних комерційних вузлів обліку.

В п.5.1 договору сторони погодили, що розрахунки за послуги з транспортування природного газу ГРМ здійснюється за тарифом на транспортування природного газу розподільними трубопроводами за 1 000 куб.м. (тариф), встановленим для газорозподільного підприємства Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики.

Відповідно до п.5.6 договору (в редакції додаткової угоди №1 від 03.12.2014 до договору від 30.01.2014) у випадку, якщо замовник є гарантованим постачальником, то замовник здійснює оплату послуг з транспортування газу в місяці, у якому здійснюється транспортування газу, шляхом щоденного перерахування коштів на рахунок газорозподільного підприємства в порядку, установленому алгоритмом розподілу коштів, який затверджується НКРЕ. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводяться замовником до 20 числа місяця наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

Згідно з пп. 7.2.1. договору у разі порушення замовником строків оплати, передбачених розділом V договору, із замовника стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Додатковими угодами № 1 від 03.12.2014 року та № 2 від 31.08.2015 року до договору сторонами здійснювались корегування обсягів транспортування природного газу замовника ГРМ на 2014-2015.

ПАТ "Житомиргаз" посилаючись на те, що ПАТ "НАК "Нафтогаз України" неналежним чином, а саме із порушенням строків, виконав свої зобов"язанням по оплаті наданих позивачем послуг з транспортування природного газу газорозподільними мережами за договором на розподіл природного газу №14-38-ПР від 30.01.2014 подав даний позов предметом якого є матеріально-правова вимога про стягнення з ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 228 404, 04 грн пені, 254 290,74 грн. інфляційних втрат, 16 186, 39 грн - 3% річних.

Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про обгрунтованість та доведеність заявлених позовних вимог, у зв"язку з чим задовольнив повністю позовні вимоги. Крім того, суд апеляційної інстанції вказавши, що сплата відповідачем основного боргу до подання даного позову та незадовільний фінансовий стан відповідача не звільняє відповідача від відповідальності у вигляді сплати пені, зменшення розміру санкцій є правом суду, а не його обов"язком у зв'язку з чим відмовив у задоволенні поданого відповідачем клопотання про зменшення розміру пені.

Разом з тим, вказані висновки попередніх судових інстанцій, колегія суддів вважає передчасними та такими, що зроблені без урахування та дослідження всіх обставин справи, які входять до предмета доказування, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За змістом ст.ст. 598-599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (ст. 611 ЦК України).

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно із ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.